70 !

Из книги "Icторiя мiст i ciл УРСР" 1967 р.

Щасливе і радісне життя трудівників с. Машівки порушив віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Здатні носити зброю пішли до лав Червоної Армії. А ті, що залишилися вдома, працювали з подвоєною енергією. «Все для фронту! Все для перемоги!» — під таким закликом вирощували і збирали вони врожай першого воєнного року.

20 вересня 1941 року фашистські загарбники захопили Машівку. Вони грабували населення, нищили народне добро.

Але народ не скорився. Високий патріотизм проявила Т. В. Колісник, яка в ніч з 6 на 7 листопада 1942 року біля районної управи вирізала з німецького прапора павучу свастику. Вона також зберегла портрет В. І. Леніна, Державний прапор і друкарську машинку райвиконкому. М. І. Карпенко, М. X. Займак, А. Д. Ігнатенко та багато інших радянських патріотів переховували від гітлерівців поранених червоноармійців і військовополонених, що втікали з полону3.

Червона Армія визволила від гітлерівців Машівку 22 вересня 1943 року. Величезних руйнувань завдалй району німецько-фашистсь|п загарбники. Вони знищили 938 будинків колгоспників, 48 громадських будівель. Наважгний наступ радянських військ врятував Машівку від повного знищення. Все ж гітлерівці встигли тут спалити залізничну станцію, ряд громадських будівель.

Відроджувати господарство, зруйноване за час тимчасової окупації німецько-фашистськими загарбниками, доводилось в досить складних умовах. Не вистачало робочих рук. 1315 юнаків і дівчат гітлерівці вивезли з району на робо'ту до Німеччини. За час тимчасової окупації Машівки німецько-фашистськими загарбниками посівні площі в районі зменшились майже у два рази. Тракторів і сільськогосподарських машин, які уціліли, було дуже мало. Не вистачало тягла. На весь район залишилося лише 217 коней і 104 воли.

Але радянські люди були сповнені бажання подолати будь-які труднощі і забезпечити Червону Армію продуктами харчування. На допомогу машівцям прийшла держава, братні народи республік Союзу РСР. За їх допомогою вже першу роковину з дня визволення колгоспники артілі «Країна Рад» зустріли високими показниками в своїй роботі. Вони значно перевиконали державний план хлібозаготівель.

Поверталися по домівках колишні фронтовики. 217 з них були ‘удостоєні орденів і медалей Союзу РСР. В числі нагороджених — сільські комуністи: Ф. М. За-кора, М. Г. Цегельник, О. Р. ГІелих, О. В. Ганниченко та інші,

70 – з Дня Перемоги «Велика Перемога: сум,і біль, вічна слава ветеранам!»

Сценарій тематичного заходу,присвяченому 70 – з Дня Перемоги
«Велика Перемога: сум,і біль, вічна слава ветеранам!»
До початку заходу звучать років Великої Вітчизняної Війни.
До зали проходять ветерани Великої Вітчизняної Війни, гості.

Ведуча: 8 травня – День пам’яті,день вшанування
загиблих на У минуле – все далі далі відходить війна,

Пам’ять тихо горта сторінки…
Обеліски… На них – імена, імена…
роки, зірки, вінки…
нев’янучі вінки – це вінки нашої Пам’яті.
Приторкнеться чиясь небайдужа душа до цих поетичних рядків спалахне в
полум’я Пам’яті. збентежить серце. нагадає, хто ми, ми діти, онуки.
Нагадає про прадідів, грудьми стали проти шквалу війни, щоб відстояти
землю Вітчизни, на якій народились виросли. Землю, на якій повинні були
народитись вирости діти, онуки правнуки. Вічна хвала слава за це. Вічна
Пам’ять тим, хто впав на полі битви.

(звучить монолог «Реквием» Р.Рожденственского «Помните»)

Слово надається директору територіального

Ведучий: День Перемоги! День Перемоги!
по весна.
Дев’ятого травня! Дев’ятого травня!
Війна закінчилась страшна.
Ти прийшла, Перемого, слідами війни,
З-під заліза попелу – цвітом весни,
– цвітом весни,
Тим навічним вогнем, що горить – не згоря,
Обеліском, який увінчала зоря.
(звучать Ведучий:
Де б не була – віддаю я повагу шану
Сивим скроням солдата, густій бороді…
До землі я вклоняюсь тобі, ветеране,
Адже ти – визволитель, спасибі тобі…

До слова запрошуємо голову
районної організації ветеранів.

Ведучий:
Благословляла мати сина,
А синові - сімнадцять літ...
на за Батьківщину -
Був материнський заповіт.
Сховала сльзи на прощання,
Щоб не пекли його вони...
син пішов... Лишив чекання,
Лишив свої хлопчачі сни.
...Минули бурі стоголосі.
медалі, й ордени...
А рана та
Ще й досі
Далеким стогоном війни.
не забути днів огнених,
Що злиті в Перемоги День
Висот немає безіменних.
Нема солдатів без імен.
Одержала звістку матуся,
Що син впав за Дніпром
Поїхала мати до сина
В далекі світи села
білу пшеничну хлібину,
шитий рушник привезла
Заплакала: "Сину, сину,
Як довго до тебе я йшла..."
Могилу, неначе дитину,
Руками вона обняла.
тільки червона калина
Тремтіла, неначе жива.
А мати стоїть на колінах,
пальці торкають граніт,
поруч моя Україна
В скорботі нею стоїть.

(на екрані слайди на пісню
«Мальви» у виконанні М.Одольської)

Ведучий:

Немає в нас на
Якої б не торкнулася війна
Де б не вбивала, крала чи палила
Фашиста-нелюда загарбницька рука.
Вже стільки минуло,
Як постріли скінчились,
А в й сьогодні
Страшні й сумні картин
До слова запрошується свідок тих страшних подій,
ветеран Великої Вітчизняної Війни.

Ведучий:

Дорогі ветерани
Хай квіти весняні чудові
Подарують вам подих краси,
Щоб жилося у щасті й любові,
Благ усіх вам з роси води!
Всю доброту, яка в Всю радість, що живе серед людей,
Найкращі всі, що до вподоби, квіти
Даруєм вам у цей святковий день.
(вмикається фонограма «Ветерани»
дарують ветеранам війни квіти)

Ведучий:

Ваша Слава – незгасна,
пам’ять – нетлінна!
Батьків естафету несуть покоління.
Хай множиться сила, красується врода,

Спасибі тобі, наш величний народе,
За пройдені чесно солдатські дороги.
За свято велике – за ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ!!!
Миру – над світом,
Плоду – на вітах,
Щастя, здоров’я на многая літа.

Звучить пісня в супроводі
«Перемога, свята перемога»,
учасників заходу
запрошують до святкового столу.

....18 сентября 1943 года, форсировав, реку Орчик, части 94-й гвардейской стрелковой дивизии вошли в село Ново-Гряково. 19 и 20 сентября 1943 года были освобождены город Карловка и населенные пункты Суходолба, Машевка, Дробиновка,....

Україна надзвичайна: цікаві факти про Україну

 Найбільша країна, що знаходиться в Європі. Країна, що займає 0,41% світової території суші, в якій мешкає 0,85% населення планети та яка приносить 0,20% світового валового національного продукту. Країна, на території якої зосереджена чверть всіх запасів чорнозему на Землі. Країна, яка входить до трійки найбільших постачальників ячменю, є одним з найпотужніших виробників зерна та разом із Францією, Німеччиною та США є одним з найбільших виробників цукрового буряка. Наша країна входить до сімки найпотужніших у світі виробників рослинної олії, свинини, цукру та картоплі. Сотні видатних українців були та залишаються творцями світової історії. Художники та науковці, політики та композитори, актори та письменники – всі вони дають нам можливість за кордоном чи в себе вдома з гордістю сказати: «Я – українець!».

Перші в світі

1. Українці, а саме конструкторське бюро Антонова, розробили літак із найбільшою у світі вантажопідйомністю — Ан-225 «Мрія». Спочатку він проектувався для транспортування космічних кораблів. Наразі «Мрія» виконує комерційні вантажні перевезення.

2. Автор першої в світі Конституції – український політичний і громадський діяч Пилип Орлик. 5 квітня 1710 р. його обрали гетьманом Запорізького війська. У цей же день Пилип Орлик оголосив «Конституцію прав і свобод війська Запорізького». У США Конституцію прийняли в 1787 р., у Франції та Польщі — тільки в 1791 р.

3. Перший рамковий вулик винайдено в Україні у 1814 р. Петром Прокоповичем. Україна в останні роки впевнено зберігає місце в трійці світових лідерів з виробництва меду. Випереджаючи країни Європи за обсягами виробництва меду в кілька разів, Україна є одночасно першою в світі з виробництва меду на душу населення (1,5 кг).

4. В Україні найбільші в світі запаси марганцевої руди – 2,3 млрд т, або близько 11% від усього світового запасу.

5. Найбільші чоловічі монастирі йменуються Лаврами. Статус Лаври мають лише шість монастирів у світі. Три з них знаходяться в Україні. Це Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра в Києві, що отримала цей статус ще у 1598 р., Свято-Успенська Лавра в м. Почаїв і Святогірська Свято-Успенська Лавра на Донеччині.

6. Найстарішим навчальним закладом Східної Європи вважається Києво-Могилянська академія (1615 р.).

7. Перша гасова лампа винайдена у м. Львові працівниками аптеки «Під золотою зіркою» Ігнатієм Лукасевичем та Яном Зехом у 1853 р. Того ж року у львівському шпиталі була проведена перша хірургічна операція при освітленні гасовою лампою. Згодом гасова лампа була представлена на міжнародній виставці в Мюнхені, винахід був відзначений там спеціальною грамотою.

8. Пам’ятники відомому українському поетові Тарасу Шевченку встановлені в 1200 місцях по всьому світові.

9. Станція метро «Арсенальна» у Києві — найглибша у світі. Вона проходить під землею на глибині 105 м. Станцію біля будівлі парламенту побудували в 1960 р., однією з перших. За деякими даними, у тунелях біля «Арсенальної» є таємні схованки для політичної верхівки.

10. Український духовий інструмент трембіта — найдовший духовий музичний інструмент у світі.

11. Найдовший тролейбусний маршрут в світі складає 86 км, а проходить він у Криму між Сімферополем та Ялтою.

12. Найкоротша головна вулиця серед усіх столиць світу, але в той же час одна з найширших і найгарніших – Хрещатик у Києві. Її довжина всього 1225 м.

13. Найдавніша відома ученим мапа, а також найстародавніше поселення Homo Sapiens знайдені в Україні: у с. Межиріччя Рівненської області. Їм близько 14,5-

15 тис. років. Мапу вибито на кістці мамонта.

14. Український «Південмаш» (м. Дніпропетровськ) виробляє найбільш екологічні ракетоносії у світі. За їх допомогою у космос відправляють комерційні вантажі у рамках міжнародного проекту «Морський старт».

Унікальні факти в Україні

15. Першим вищим навчальним закладом в Україні була Острозька колегія, що була заснована у м. Острог князем Костянтином Острозьким у 1576 р. Тоді це були єдині вищі навчальні заклади у східнослов’янському світі.

16. Найдовша печера України носить назву «Оптимістична» і знаходиться на Поділлі. Це гіпсова печера на глибині 20 м протяжністю 216 км. Найдовша гіпсова печера у світі і друга за протяжністю взагалі, вона поступається лише Мамонтовій печері в США.

17. В Україні, в містечку Рахові, в оточенні мальовничих Карпат знаходиться географічний центр Європи.

18. Найстарішим деревом в Україні вважається 1300-річний дуб в урочищі Юзефін Рівненської області.

19. Українці зробили найбільший у світі келих для шампанського об’ємом в 56,25 л. Як пити шампанське з такого келиха, поки незрозуміло, але це ще один офіційний світовий рекорд Гіннесса від українців.

20. Третій найвідвідуваніший у світі Макдональдс знаходиться в Києві біля залізничного вокзалу. Цей заклад незмінно потрапляє до п’ятірки найбільш жвавих Макдональдсів світу.

21. Територією України пролягав один з найбільших історичних транспортних шляхів — «шлях із варяг у греки» — система річкових шляхів і волоків між ними завдовжки 3 тис. км, що пов’язувала північні землі Давньої Русі з південними руськими землями та Балтійське море з Чорним. Протягом усієї давньої історії Україна-Русь виступала мостом між світами Східної Європи і Давнім Сходом, Європою античною, візантійською і латинською.

22. Україна посідає четверте місце у світі за кількістю громадян з вищою освітою. Населення України належить до найбільш освічених, а кількість людей з вищою освітою на душу населення — вища за середньоєвропейський рівень.

Цікаві історії / особистості

23. Пабло Пікассо був у захопленні від робіт української художниці Катерини Білокур (1900-1961). Коли в 1954 р. він побачив її роботи на виставці, то сказав, що вони геніальні і порівняв Катерину Білокур з відомою всьому світові художницею Серафін Луіс.

24. Одна з найвідоміших у світі різдвяних пісень — це «Щедрик», народна пісня, записана українським композитором Миколою Леонтовичем. Світ знає її як Carol of the Bells або Ring Christmas Bells. На Youtub різні виконання «Щедрика» набирають мільйони переглядів.

25. Під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899-1902 рр. командир одного з загонів бурів, українець Юрій Будяк, врятував від розстрілу одного молодого англійського журналіста. Згодом останній допоміг Будяку вступити до Оксфордського університету. В 1917 р. Юрій працював в уряді Української Народної Республіки. В 1943 р. Юрій Будяк помер в радянському концтаборі. Англійського журналіста звали Вінстон Черчилль.

26. На момент проголошення незалежності в Україні налічувалося 19,4 млн свиней. Сьогодні їх удвічі менше — 8,3 млн. Не дивлячись на репутацію салоїда, середньостатистичний українець з’їдає всього 18 кг свинини на рік. Це втричі менше, ніж звичайний німець.

27. В Україні поблизу Нікополя, на косі біля р. Лапінки, на одному з рукавів Дніпра можна побачити, а точніше почути явище, що рідко зустрічається у світі, — співучі піски. «Спів» цих, мабуть, найдивніших пісків чути після дощу, коли верхній шар злипається і утворює крихку кірку. Крокуючи нею, можна почути звуки, подібні до свисту повітря, випущеного з автомобільної камери.

28. В містечку Бердичів (Житомирська область) в костелі Святої Варвари 14 березня 1850 р. місцева красуня Евеліна Ганська була повінчана з Оноре де Бальзаком. У цьому ж містечку тривалий час жив Фредерік Шопен, який крім написання музики також керував роботами з реставрації тамтешнього органу.

29. ОЛЕШКІВСЬКА ПУСТЕЛЯ. Одна з найбільших пустель Європи знаходиться саме в Україні.

 Олешківські піски складаються із безмежних барханів (тутешні мешканці називають їх «кучугурами») висотою близько 5 м з негустою рослинністю. Знаходяться ці піски у Цюрупінському районі (стара назва Цюрупінська – Олешки), за 30 км на схід від м. Херсон. Дніпровські піски існували здавна, але Олешківська пустеля у нинішньому своєму вигляді з’явилася порівняно нещодавно: через випасання величезних отар овець у ХІХ ст., які знищили траву, звільнилися піски, а вітрова ерозія дала їм можливість розширюватися.

Олешківські піски за температурним режимом та кількістю опадів можна швидше віднести до напівпустель. Влітку пісок нагрівається до 70 градусів. Трапляються тут піщані бурі.

В пустелі на глибині 300-400 м існує прісне підземне озеро з дуже смачною водою. Проте науковці дослідили, що масштабно добувати звідси воду не можна, оскільки рівень води знизиться, і ліси, які насаджені довкола пустелі, не зможуть стримувати піски. До найближчого населеного пункту – близько 7 км.

Раніше в Олешківських пісках знаходився військовий полігон, на якому відпрацьовували бомбування льотчики з країн Варшавського договору. У зв’язку з цим було обмежено наукове дослідження регіону. І зараз у пісках знаходиться значна кількість снарядів, що не розірвалися.

30. МУЗИКА ДУШІ. Українські народні пісні спонукали багатьох композиторів до написання світових музичних шедеврів

В основі композиції Summertime — арії, яку написав Джордж Гершвін у 1935 р. для опери «Поргі та Бесс», однієї з найвідоміших пісень у світі — лежить українська колискова «Ой, ходить сон коло вікон». Цю композицію Гершвін почув у Нью-Йорку у виконанні Українського Національного Хору під керівництвом Олександра Кошица. Почув — і написав одне з найгеніальніших і найвідоміших джазових творінь. З моменту написання композиції її виконали безліч виконавців, але найвідомішим лишається Summertime у виконанні Луї Армстронга, Елли Фіцджеральд, а також Чарлі Паркера.

31. ТРОЯНДА У ВОЛОСІ. Волосина просвердлена по довжині та відполірована зверху і всередині до прозорості. У середину волосини вставлено виготовлену гілочку троянди, товщина якої 0,05 мм.

Українець Микола Сядристий хоч і не шульга, але підкував блоху та зробив ще величезну кількість неймовірних витворів мистецтва. Творчість цього майстра затвердила у світі появу нового поняття – «мікромініатюра», якого раніше не було ні в енциклопедіях, ні у словниках. Мистецтво Миколи Сядристого обійшло всі континенти, залишаючи незабутнє враження серед глядачів різних країн світу. Найбільш повно його твори представлені в Московському політехнічному музеї, у постійній експозиції мікромініатюр в Києво-Печерському заповіднику і в Музеї мікромініатюр в Князівстві Андорра.

32. ЧУДО СВІТУ. У Чорному морі виявили єдину в світі підводну річку

Британські вчені знайшли на дні Чорного моря єдину в світовому океані підводну річку. Це відкриття зробили вчені з університету англійського м. Лідс, які проводили тут наукові дослідження. З’ясувалося, що довжина річки становить 37 морських миль, ширина – більше півмилі, а швидкість течії води – 4 милі на годину (близько 7,5 км/г). Було також відзначено, що річка переносить колосальні обсяги води – 22 тис. кубічних метрів на секунду. Якщо б ця річка перебувала на суші, то, посідала б шосте місце в світі за цим показником. Водний потік утворений проникненням через протоку Босфор більш солоної води Мармурового моря в менш солоне середовище Чорного моря. Таким чином, вода в річці відрізняється високою концентрацією солі.

33. НАЙКРУТІШИЙ УКРАЇНЕЦЬ. Українського пауерліфтера Дмитра Халаджі внесено до Книги рекордів Гіннесса, як автора більш ніж двох десятків рекордів.

                  Цікаві факти про Україну

За багато тисячоліть до нашої ери саме на території сучасної України існувала цивілізація, а точніше Трипільська культура, що вважається однією з найдавніших землеробських культур. Здобутками і визначними рисами її, окрім екстенсивного землеробства, що на той час (близько 5000 років до нашої ери) було технологічним проривом, була ще і надзвичайно розвинута майстерність виробництва кераміки, а протоміста трипільців подекуди сягали розмірів у 250 квадратних кілометрів (на третину більші за площею заселення поселення, ніж площа сучасного Вашингтона). 

Трипільська культура залишила по собі вплив не тільки в східноєвропейському регіоні, а навіть опосередковано вплинувши на вази крито-мікенську і егейську культури, а це значить – і на Древню Грецію. І тому, у місті Ржищів, у 40 км від музею трипільської культури, споруджено пам’ятник не події, діячеві, а культурі, що стала джерелом впливу для всього світу. Пам’ятник у формі бінокля (подібні форми характерні для кераміки трипільців), у який наступники дивляться крізь минуле у майбутнє, згадуючи найвизначніші сторінки своєї історії. 

Як свого часу трипільска культура (або навіть протоцивілізація) була найрозвиненішим і найпрогресивнішим осередком свого регіону, так, більш ніж дві тисячі років потому місто Київ, столиця нинішньої України, а тоді Київської Русі, в епоху розквіту європейського середньовіччя було за розмірами і кількістю населення найбільшим містом Європи. Для порівняння, на початок ХIII століття у місті Лондон проживало 30 000 осіб, а у місті Київ – 50 000. Найбільше європейське місто найбільшої в Європі країни того часу. І це аж ніяк не єдиний випадок історичної величі тогочасних українських земель і навіть не окремо взятої Київської Русі, оскільки менше, ніж двісті років до того французький король Генріх Перший у пошуках зовнішньої підтримки, шукаючи союзу для протистояння Німецькій імперії просив доньку Ярослава Мудрого Анну Ярославівну собі в дружини. Але Генріх отримав не тільки дружину, підтримку, а й серйозний вплив від людини, яка на відміну від найвищих васалів, французьких баронів його величності вміла писати і мала настільки широкий кругозір, що Папа Римський Микола ІІ і його наступник Григорій VІІ писали до неї листи, сповнені поваги і пієтету. Навіть існувала легенда про те, що Анна Ярославна привезла з собою з Києва кириличне Євангеліє, що стало реліквією французьких королів і аж до кінця 18-го століття вони присягали на вірність саме на Євангелії доньки Ярослава Мудрого. 

Як би там не було, Анна Ярославна залишиться в історії назавжди, як пращурка близько тридцяти королів з династії Капетингів, які правили Францією понад триста років. Ярослав Мудрий мав ще двох дочок, одна з яких була дружиною короля Норвегії Геральда Сміливого, а інша – короля Угорщини Андрія. Цікавий факт про Україну: першою відомою в світі українською жінкою була княгиня Ольга, жінка князя Ігоря, яка прийшла до влади після його смерті. 

Дивне і виключне явище в ті часи: з 944 по 969 жінка керує величезною державою, що є свідченням її таланту і залізної волі. Вона була мудрим політиком і досвідченим керівником держави, вміло керуючи своїми землями, встановлюючи нові закони і засновуючи нові міста. Серед відомих всьому світу діячів, які мали українські корені – письменники Микола Гоголь, Антон Чехов, Федір Достоєвський, поет Володимир Маяковський, композитор Петро Чайковський і художник Ілля Рєпін. Деякі історики вважають автором першої у світі конституції сучасного типу відомого громадського і політичного діяча України Пилипа Орлика. У 1710 році він був обраний гетьманом війська запорізьких козаків. І саме з цього приводу ним була створена «Конституція прав і свобод війська Запорізького». Конституція була написана автором у вигнанні і тому в Україні реальної чинності так і не набула. Але українські історики вважають її текст оригінальною пам’яткою законодавчих текстів, що вперше в історії Європі передбачають можливість створення демократичної парламентської республіки. 

Відомі на весь світ українські спортсмени, що стали легендами великого спорту, є стрибун із жердиною Сергій Бубка, який встановив 35 рекордів світу. Футболісти Олег Блохін і Ігор Бєланов були нагороджені «золотим м’ячем» як найкращі футболісти Європи свого часу. Світ спорту пам’ятає молоду українську фігуристку Оксану Баюл, яка на зимовій Олімпіаді в 1994 році зробила неможливе, завоювавши в 16 років свою першу золоту медаль. Відома в усьому світі і українська школа художньої гімнастики. У свій час її зірками якої були Ірина Дерюгіна, яка сьогодні є засновником своєї власної школи, а також Лариса Латиніна, володар 18 олімпійських медалей, яка увійшла в історію за найбільші досягнення в історії олімпіад. 

До скарбнички українських завоювань свої досягнення додали гімнастика Ганна Безсонова, тенісист Андрій Медведєв, легкоатлетка Жанна Пінтусевич, плавчиха Яна Клочкова. Любителі великого боксу всього світу регулярно вболівають за українських братів-боксерів Кличків, Володимира і Віталія. Прізвище футболіста Андрія Шевченка відомо в усьому світі, він є кумиром багатьох маленьких футбольних фанатів.

Україна – це історична і культурна скарбниця, що створювалася протягом тисячоліть жителями нашої країни. В Україні розміщено більше 125 тисяч історичних, археологічних пам’яток, прикладів мистецтва, безліч музеїв, що зберігають понад 10 мільйонів експонатів, 14 тисяч пам’яток архітектури, понад 1000 об’єктів паркового мистецтва, 46 історичних культурних заповідників. Деякі об’єкти мають світове значення. Так, до переліку світового культурного надбання ЮНЕСКО внесені Софія Київська, Печерська Лавра, центр міста Львова (тобто, близько 200 пам’яток архітектури). Сьогодні вивчається питання про поповнення до цього переліку іншими національними українськими скарбницями.

Чверть запасів чорнозему на планеті знаходиться на території України.

А от ще цікаві факти про Україну… Найбільші чоловічі монастирі йменуються Лаврами. Статус Лаври мають лише шість монастирів в світі. І не повірите: три з них знаходяться в Україні. Це Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра в Києві,  що отримала цей статус ще у 1598 р.,   Свято-Успенська Лавра 

в м. Почаєво і Святогірська Свято-Успенська Лавра на Донеччині.

Найстарішим навчальним закладом Східної Європи вважається Києво-Могилянська академія (1615 рік). 

Однак першим вищим навчальним закладом в Україні була Острозька колегія, що була заснована у м. Острог князем Костянтином Острозьким у 1576 р. Тоді це були єдині вищі навчальні заклади у східнослов’янському світі. До речі, українське містечко Рахів, розташоване серед Карпат, офіційно вважається географічним центром Європи. А сама Україна є найбільшою європейською державою, вся територія якої географічно знаходиться в Європі.

Вишиванка

 Виши́ванка, або вишива́нка — теперішня назва традиційної української виши́ваної (ви́шитої) чоловічої та жіночої сорочки, а також її сучасних зразків, які в українській культурі починаючи з 20 століття носяться окремо, разом з європейським костюмом, як святковий, патріотичний та культовий одяг. 

Вишиванка є єдиним елементом українського строю, що питомо перейшов до міської української культури, і послугував натхненням для багатьох новітніх одежин, як то футболки, сукні, блузки, краватки, купальники тощо, що оздоблені вишиванковими візерунками, теж набувають деякі з чи й усі три вищезгадані значення.

Багато варіацій дизайну вишиванки було створено у XIX сторіччі. Зазвичай їх виготовляли із саморобного полотна, яке ткалося на верстаті. Місцеві особливості зазвичай знаходили відображення в орнаменті сорочки. Традиційно носиться заправленою в штанію     Далее.....  

Начало Великой Отечественной Войны.

В этот день началась
самая глобальная война
в истории человечества по утратам и воюющим.
В ней участвовало 61 государство и 80% населения планеты.
Боевые действия велись на трех континентах и в водах четырех океанов.
Применялось атомное оружие.
Особенно трагичной война стала для людей бывшего Союза.

Спогади Білая Олексія Антоновича, колишнього голови колгоспу.

6 квітня 1981 року я приїхав у рідне село Ряське, перед тим працював головою колгоспу в Шишацькому районі. Іван Сергійович Ірза, тодішній голова колгоспу ім..Леніна запропонував мені посаду заступника по кормо виробництву де я пропрацював до вересня 1981 року, а у вересні був обраний головою профкомітету колгоспу ім.. Леніна. В червні 1982 року були вобори до місцевих рад мене обрали головою виконкому Ряськівської сільської ради. Після того як у 1981 було пущено в експлуатацію адмінбудинок, депутати у 1982році підняли питання про благоустрій центру села , закупили металеві парканчики, були встановлені біля БК, школи ,лікарні, торгового центру, адмін. будинку . До листопада 1988 року працював головою виконкому Сільської ради,за цей час було проведено озеленення села, завезено висаджено ялинки, туї, горобину, обладнану кімнату урочистих подій де й до сьогодні рящанські молодята беруть шлюб, а перед тим реєстрували у сільському клубі. Згадую,що перша пара, яка реєструвала шлюб у щастя Їжак Леонід Іванович Паталаха Тетяна Іванівна. На кожне свято силами учасників художньої самодіяльності проводились концерти,а на кожний Новий було організовано поздоровлення з Дідом Морозом Снігуронькою , колядниками в усіх установах організаціях, а також в колективні господарства. Якщо була хороша снігова погода то на санях кіньми. Проводили свято Проводи зими на стадіоні. В 1985 році в наше село було завезено усім бажаючим шифер. Щоб перекрити дахи соломою,посилали автомашини в Росію по шифер. Колгосп будував будинки для працівників господарства бажаючі будуватись отримували будматеріали через планову та колгосп, виділявся цемент,шифер.

А з листопада 1988 року на зборах трудового колективу я був обраний одноголосно головою колгоспу ім..Леніна, так як попередній голова колгоспу Довгополий Юрій Кирилович був обраний другим секретарем Машівського райкому Компартії України. Щоб прогодувати худобу пустили в кормоцех, на якому виготовляли з малясу брагу трактором з діжкою розвозили по фермах . що поливати солому. В 1989р перед жнивами побудували крите зерносховище, в яке можна було вивантажувати зерно машинами будь-якої грузопід’ємності, в яке заклали 300 тон ячменю. В 1989 році був виконаний план продажу зерна державі за що було виділено автомобіль УАЗ-469, було закуплено форму для футбольної команди «Оріль» команда тримала першість

Своїми силами колгосп будував дороги. Так була побудована дорога млина до бази відпочинку, яку в 1986 році будував Карлівський мехзавод.

В селі не полишали мрію мати газове опалення будинків, але щоб провести з місця врізки в Грабівщині,а це 6 кілометрів потрібні труби. Дізнавшись, що у Москві Метробуд продає труби за готівку, правління вирішило придбати поїхав по труби Баран В.Т. який на той час був в колгоспі експедитором в 1990 році привіз В цьому ж році Полтававодбуд вирили траншеї роторним копачем ми почали шукати підрядчика, нам порекомендували Агрогазбуд ПП Боксера

В 1991 році проведено реконструкцію дороги до МТФ-2, МТФ-3,також почали проводити водогін по селі. На горі та в центрі було зварено 5 водонапірних башт, використані бочки з сокоцеху та труби великого діаметру башти варили своїми силами. В 1992 році в бувшій тракторної бригади обладнали коптильно-ковбасний цех. В 1993 році отримали першу продукцію копчену птицю, ягнят, сало, окости також проведено пробу виробництва ковбас. Старе приміщення школи перебудували колгоспну їдальню., де готували обіди сніданки.

В цьому ж році на території СТФ-2 було обладнано шлакоблочний цех, який виготовляв шлакоблок для потреб господарства та населення , завідувачем цеху був Баран В.В.

Проведено капітальний ремонт лазні. Обладнано сауну. Був відкритий колгоспний магазин в приміщенні автобусної зупинки , продавцем була Кладій Н.В. Будували багато , капітально відремонтували млин та олійницю, побудували приміщення майстерні ремонту техніки з кран-балкою та різними станками. В 1994 року в приміщенні старого дитсадка було обладнано пекарню, яка випікала хліб для колгоспної , школи та .Харчування учнів Ряськівської школи та хворих було повністю на плечах колгоспу.В 1990 році були запроваджені стипендії учням відмінникам хорошистам.

Було переобладнано установку для охолодження молока.

Головою колгоспу я працював до 1994 року, саме до жовтня 1994 року селяни отримували постійну зарплату хоча по інших господарствах вже більше року не отримували. В той час по направленню колгоспу в інститутах та технікумах навчалось 8 осіб.

Колгосп закінчував своє існування, але на плечі лягла нелегка ноша допомогти організувати газифікувати село, донести тепло в кожну домівку.

Зараз наше село майже повністю газифіковане за виключенням кількох вулиць.

Надіюся , що зараз настав час відродження села, адже в ньому жити нашим нащадкам....

Далее...

МІТИНГ-реквієм 9 травня

Ко Дню Победы

Завтра праздник -День Победы Советского народа над Фашисткой Германией в Великой Отечественной Войне. Вчера, в Машевском Центре адаптации, прошли занятия посвящённые этой дате.Все выступавшие говорили о тяжелом положении в нашей стране, и о недостаточной возможности, достойно отметить этот великий праздник. Который месяц идет противостояние, с кострами - пожарами, и человеческими жертвами.

В УНІВЕРСИТЕТІ ТРЕТЬОГО ВІКУ ВІДЗНАЧИЛИ СВЯТО ПЕРЕМОГИ

У святково вбраній залі зібралося близько двадцяти осіб: «студенти» університету, директор районного територіального центру Надія Ігнатенко, голова районної організації ветеранів Григорій Пукась та завідуюча відділом соціальної адаптації терцен-тру Софія Кулак. Щоб якомога більше поринути в атмосферу спогадів про війну, в залі лунали пісні — фронтові і сучасні. А також організатори свята разом із вихованцями університету створили дошку пам’яті з фотографіями рідних та близьких, які брали участь у війні.

Славний День Перемоги напередодні відзначили в територіальному центрі, а саме в університеті третього віку. Вихованці закладу зібралися, щоб вшанувати пам’ять полеглих у Другій світовій війні та згадати своїх рідних і близьких, які брали в ній участь

Найпершим привітав присутніх із наступаючим святом Перемоги Григорій Пукась. Він трішки заглибився в історію, згадуючи минуле і аналізуючи теперішнє. Григорій Іванович попросив присутніх пенсіонерів, особливо тих, які ще пам’ятають події сорокових років минулого століття, донести свої знання, думки і враження і до молодого покоління. Головним чином для того, щоб у молоді формувалися правильні погляди на події майже семидесятиліт-ньої давності. Закінчуючи свій виступ, голова ветеранської організації побажав впевненості, бадьорості, міцного здоров’я і всього найкращого всім присутнім.

Нажмите, что бы перейти на просмотр видео.

Директор терцентру Надія Ігнатенко приєдналася до слів Григорія Івановича. Також вона навела деякі цікаві факти і цифри, що стосуються району. Зокрема, гості свята дізналися про те, що на сьогоднішній день на території нашого району залишилося 25 інвалідів війни та 11 учасників бойових дій. Тож можна сказати, що у районі проживають всього 36 безпосередніх учасників війни. Також на Машівщині проживає близько семисот представників трудового фронту — людей, яким на момент війни було всього по 13-14 років, але вони вже трудилися в колгоспах. І після звільнення України від загарбників допомагали будувати і відновлювати економіку країни. Крім того, найбільш численною категорією людей, причетних до тих жахливих подій, наразі є діти війни. Також Надія Володимирівна закликала всіх залишатися спокійними, врівноваженими і найголовніше толерантними по відношенню до подій, що відбуваються зараз в Україні.

Потім ведуча звернула увагу присутніх на стенд під назвою «Ніщо так не доносить час, як старі фотографії». Після чого слухачі університету розповіли про долі своїх родичів, зображених на старих пожовклих фотографіях. Розповіді і матеріали для стендів підготували Галина Гудзь, Лідія Савчук, Алла Приступа та Ганна Картава.

Підсумувала свято завідуюча відділенням соціальної адаптації Софія Кулак. Вона приєдналась до всіх вищесказаних побажань і запросила гостей на чаювання із солодощами.

Юлія КРИКЛЯ.Фото автора.

---

День Победы в Машевке, 2013 год.

---

Дополнительно, можно посмотреть следующие страницы:

ПРИКАЗ Народного комиссара обороны Союза ССР
№ 227 от 28 июля 1942 г.

---

Помни войну! Что планировали Гитлер, Гимлер, Розенберг...

---

Фильм - планы Гитлера

---

Плани Гітлера щодо України

СВЯТКОВИЙ КОНЦЕРТ

СВЯТКОВИЙ КОНЦЕРТ
ПРИСВЯЧЕНИЙ 20 тій РІЧНИЦІ ПРИСВОЄННЯ
Звання «ЗРАЗКОВИЙ» ансамблю народного танцю «ВІДРОДЖЕННЯ»
30 березня 2014 року смт Машівка .

Диск с записанным концертом в хорошем качестве, можно получить в Доме Культуры.
Обращайтесь. СЦЕНАРІЙ СВЯТКОВОГО КОНЦЕРТУ

Давні зв'язки нашого району та Криму.

НА БЕРЕГАХ "ЦАРСЬКОЇ РІЧКИ"

Саме так перекладається з тюрської мови річка Тагамлик. А як твердить дослідник і краєзнавець Валентин Посухов, в глибоку давнину на берегах животоку, що огортає Машівку, Селещину. і Новий Тагамлик, розміщувалося татарське володіння хана Кубрата. Підтвердженням цьому є випадок. Так, в 1912 році два хлопчики з села Мала Перещенина, "що розміщене неподалік Кустолово-Суходілки, в одному із курганів наштовхнулися на нині відомий у всьому світі скарб, де налічувалось 25 кілограмів золотих і 50 кілограмів срібних виробів.



З РЯСЬОК —У КРИМ ПО СІЛЬ



ЧУМАКИ З МАШІВКИ




„НА БЕРЕГАХ „ЦАРСЬКОЇ РІЧКИ"

Як відомо, чумацтво належало до найдавніших промислів, які стрімко почали розвиватися після татаро-монгольської навали. Що до існування чумацтва на Україні, а тим паче на Полтавщині, є лише одиниці історичних розвідок.



Зараз у Криму нові порядки вводяться

Зачитуються нові закони для жителів:

"Хоккей и у нас был когда-то". Юрий Займак.

Дорогие читатели сайта МАШЕВКА.СОМ, я вспомнил о почти забытом уже спортивном соревновании, о хоккее.
Сейчас в хоккей играют только в больших городах, где есть ледовые площадки, а раньше играли везде, где были ставки, озера, речки. Машевский район в стороне не оставался. Сезон начинался где-то 7 ноября с осенних каникул, первых морозов и первого льда, а заканчивался весной, когда скользить шайбе мешала вода. На льду в выходные было очень много народу, кто играл, кто болел за игроков, малолетки приходили покурить, постарше бухнуть, кто рыбку половить… А я и мои друзья были помешаны на хоккее. Каждый день после школы бежишь домой, бросаешь портфель, берешь коньки, клюшку и на лед до темна. В Машевке было четыре команды – на Геровке (играли на геровском ставке), в центре 2 - одни играли возле кладки с ул. Жовтневой, другие возле кладки с ул. Нестерця, и в Машевке – возле «железного» моста. Раз, два в год проводились районные соревнования, где за Машевку выступали лучшие со всех четырех команд.

Я начел ездить на коньках с 5 ти лет. Купили мне коньки двухполозные, привязали к валенкам, и начал учиться.

Коньки двухполозные. Использовались для обучения катанию на коньках детей дошкольного возраста. Каблучок раздвигался от 26 до 29 размера.
Наличие двух полозов повышало устойчивость, а длинные ремни позволяли крепить лезвия на любую обувь- от ботинок до валенок. Когда немного научился купили "ласточки", привязали к тем самым валенкам и вперед. Вообщем в шесть лет я уже на конькахболее менее ездил. Отец мне вырезал с лозы клюшку - хоккеист готовый.

Вот очень похожие, только носочки были острые и ниже (как женские фигурные). Первый раз я принял участие в игре лет в 7. Нас с кумом (Белименком Юрием) поставили на ворота за "взрослых", кума на одни, меня на другие. Если я отделался только многочисленными синяками, то куму еще и бровь рассекли. Больше на ворота мы не становились, и со взрослыми старались не играть, но желание играть не пропало а еще больше добавилось.
Где-то в 1973 или 1974 году в Машевку прислали телемастера, Светлякова Бориса. Он поселился на квартиру к деду Белимека Ю.Г.Сам он был воспитанником дома-интерната, у него не было одной ноги, до колена, но не смотря на это он очень любил спорт. Еще он был очень хорошим организатором, мы с ним ходили играть в футбол, волейбол, играли на улице в прятки и другие игры. Зимой - в хоккей. Боря где-то купил книжку, как научится играть в хоккей, с Харькова привез коньки с ботинками и железную клюшку. Эту железную клюку я запомнил на всю жизнь, да наверное не только я, а вся детвора принимавшая участие в хоккейных баталиях. Сколько синяков ушибов и гематом от нее переносили, не счесть.
Чуть позже Боря где-то сварил ворота, и где то года через четыре мы играли довольно прилично. За это время почти у всех появились коньки на ботинках (канадки, полуканадки),

появились клюшки более-менее "Тиса", "Ленинград" и т.д.,хоккейные перчатки, щитки, наколенники и др. Да еще хочу показать старые фото, может кому интересно...

Народне Віче«Проти Росийськой агресії»

По радио сказали: "Народ прямо с майдана отправился на Донбасс - освобождать от российских окупантов жителей."

Демонтаж Ленина

Памятник у нас был не такой уж и прочный.
Не учли? ... надо было делать памятники прочнее,например,
в пирамидах, как мудрые древние.
Деревянных\Гипсовых идолов быстро можно уничтожить, как по истории учили нас.
Вернуться в прошлое, и заново прожить, это хорошо!


Ломать - не строить. И все равно, ломали постепенно. Ранее попали в историю, пишут:

«Еще один Ленин в Украине остался без головы.»
В ночь на пятницу 10 января, неизвестные обезглавили памятник Ленину.....
А 4 января в Одесской области был разрушен памятник Ленину, и 9 января в Бердичеве ночью неизвестные памятник Ленину снесли.

Сейчас в начало прошлого века вернулись, а многие мечтают и в 18-й век, когда ни Ленина, ни компьютеров с интернетом не было. И товаров китайских на себе не носили, сами все делать могли.
А на Востоке, говорят, вообще в средневековье вернулись, к законам Шариата. И хорошо живут. Но даже и они пользуются
мобильными телефонами, изготовление которых не обошлось без ленинских идей. А это уже памятник, который трудно разрушить.

---

Видео о том, как ломали памятник:

«Зігріті дружбою серця»

Анатолій Бондар
Полтава-2008

Добрі діла ніколи не забуваються

Читаючи цю книгу відомого журналіста Анатолія Бондаря, мимоволі пригадуєш події тридцятирічної давності, коли широко велися розмови про «магістраль дружби» - будівництво газопроводу Оренбург - Західний кордон СРСР. Ця надзвичайна споруда була потрібна всім, і в першу чергу країнам Західної Європи тодішнього соціалістичного табору. Як починалося будівництво і як воно проходило автор добре знає не з газет і пропагандистських телепередач, він усе бачив на власні очі, більше того, безпосередньо відповідав за всі організаційні, соціально-побутові питання польських будівельників, які проклали відрізок газогону територією Машівського району.

Як в кожній справі, а тим паче в такій масштабній на початку виникало чимало труднощів, та все ж їх успішно долали і ніхто не нарікав на якісь там негаразди. Всі усвідомлювали нагальну потребу в якнайшвидшому прокладанні газопроводу, що сприяло б зростанню економічних показників країн і зміцнювало стосунки між братніми народами.

Буваючи майже щодня на будівництві, спілкуючись з трудовим колективом гостей, А.Бондар ставав добре обізнаним з життям, побутом, різними проблемами поляків і намагався зробити все від нього залежне, щоб вчасно і успішно їх вирішувати. У цій книзі він поставив собі за мету чесно розповісти про все, що виникало під час будівництва, як зміцнювалися стосунки між прибулими спеціалістами і місцевими жителями від самого початку аж до його успішного завершення.

З великим інтересом читаються оповіді про теплі зустрічі з полтавськими письменниками і журналістами, про організацію спільного дозвілля поляків і сільських трудівників району, проведення спортивних змагань, вечорів відпочинку в Кошманівці, Михайлівці, Дмитрівці та інших населених пунктах. Заслуговують уваги і хвилюючі приклади взаємовиручки. Ось тільки один з них: коли виникла загроза стрімкого підтоптення ґрунтовими водами села Зоря, керів ники району, занепокоєні тривожною ситуацією, не могли знайти потужної техніки, щоб швидко прорити відвідний канал. І тоді було вирішено звернутися за допомогою до польських будівельників , які мали в своєму розпорядженні такі механізми. Вони з розумінням відразу ж відгукнулися на таке прохання і за три дні впоралися з важливою роботою. У свою чергу, машівці не раз допомагали полякам на спорудженні об’єктів базового містечка.
Безперечно, ця оповідь сумлінного автора не була б такою захопливою, якби у ній йшлося тільки про один “позитив". Життя є життя, і не може воно проходити лише в рожевих відтінках, а тим паче - в такій великій справі. Трапляються і непередбачувані курйози. Так було, коли через втрату пильності в непогідний вечір польський водій травмував на проїжджій частині дороги двох молодих людей.
А скільки клопотів і польському керівництву будови, і місцевим правоохоронцям завдала навала дівиць легковажної поведінки, що часто навідувалися сюди з Полтави (серед них були навіть школярки) в надії «облагородитись» за сексуальні послуги якоюсь коштовною річчю. Автор не обминає і цих прикрих випадків, розмірковує над прорахунками у виховній роботі серед молоді в трудових та навчальних колективах.
Багато цікавого читачі книги дізнаються не тільки про історичне минуле українсько-польських взаємин, а й читатимуть думки про наше сьогодення, що без сумніву розширить знання кожного. Сам автор чесно зізнався: він зробив лише спробу з доступних джерел написати документально-публіцистичну книгу. Він виклав суто своє розуміння подій тридцятирічної давності, які мають великий відголосок і нині.

Книга «Зігріті дружбою серця» рясно проілюстрована світлинами з архівів та сьогочасними, що додає їй більшої достовірності, а колоритні прислів’я збагачують просту мовну лексику більшою переконливістю.

Інколи до автора можна мати претензії деяких, здавалося б, широких відхилень від основної теми, екскурсів у минупе, але не можна не визнати того, що робив зш це для повнішого уявлення і глибшого розуміння українсько-польського співробітництва, зокрема, про доцільність цієї газотранспортної магістралі.

І сьогодні, через тридцять років, маючи за плечима поважний вік і чесно пройдений трудовий шлях, Анатолій Миколайович Бондар щиро зізнається: “Ми знаходили можливість робити все, аби польські друзі побачили широко відкриту для них українську душу, гостинність і повагу, що ще більше зміцнювало нашу дружбу і братерство”.

Так, усе це - наша історія, збагачена ще одним яскравим свідченням дружніх взаємин між Україною і Польщею.

Іван Моцар,
член Національної спілки журналістів України.

ВІД АВТОРА

Сьогодні на сторінках газет, по радіо, телебаченню, і навіть серед нас, простих мирян, ведеться жорстка дискусія щодо енергетичного забезпечення нашої держави, в першу чергу блакитним паливом. Та щоб ми не говорили, на жаль, Україна поки що в цьому питанні залежить від Росії.

Завдяки газотранспортній системі, яка проходить через Україну, Європа одержує російський газ. Ця система, мов кровоносна артерія живить європейські країни (130 млрд. кубометрів газу - А.Б.).

Сьогодні навіть важко уявити що сталося б з ними, якби ця артерія, не дай Бог, згинула...
Думаючи про це, я завжди згадую будівництво міжнародного газопроводу Оренбург - Західний кордон СРСР (згодом його назвуть: «Магістральний газопровід «Союз»).
Тридцять років тому це був один з найбільших об’єктів, передбачених комплексною програмою економічної інтеграції країн - членів Ради Економічної Взаємодопомоги. Початок боротьби Європи з газовим голодом.
Стальна магістраль протягнулася на 2750 кілометрів.

Траса була розбита на п’ять дільниць, де роботи велися будівельниками Німецької Демократичної Республіки, Болгарії, Польщі, Чехословаччини і Угорщини, а Румунія внесла свій вклад в забезпечення газопровідного комплексу технологічним обладнанням.
Для полтавців історично важливо, що через землі нашої області проліг великий відрізок цієї міжнародної газотранспортної системи.

Нам слід гордитися цим.
Будували полтавський відрізок газогону німці (кременчуцький напрямок) і поляки (Машівський район).

Мені випала доля бути не тільки свідком спорудження газопроводу на Машівській дільниці, а й безпосередньо займатись питаннями соціального, культурного та побутового забезпечення польських будівельників.

Доречно буде сказати, що вони щоденно відчували нашу турботу протягом трьох років - до завершення будівництва. Запам’яталися, я б сказав, навіки врізалися в мою пам’ять ті важливі події, які були пов’язані з польськими будівельниками.

Мене нині зігріває думка: те, що робилося тоді, стало потрібним сьогодні не тільки нам, а й народу Європи. Це й спонукало мене взятися за написання книги, яку ти, дорогий читачу, тримаєш в руках.

«ЗУСТРІНЬТЕ, ЯК ДРУЗІВ...»

Серпневий ранок 1975 року. В розпалі жнива. Для нас, працівників райкому партії, як і для усіх селян - це напружена і відповідальна пора. Майже кожен день зранку і до пізньої ночі ми в господарствах серед тих, хто, обливаючись, потом,я (а те літо було особливо спекотним) збирав урожай зернових. Пам’ятаю, були випадки, коли комбайнери не витримували жари (у кабіні комбайна інколи сягала за 50 градусів) і їм ставало зле.

... О пів на сьому я вийшов з квартири, аби раніше бути в райкомі партії, бо запланував поїхати на жнива в колгосп імені Щорса.

Щойно зайшов у кабінет, коли дзвінок Першого, по прямому. Я схопив червону трубку:

-Слухаю вас, Миколо Володимировичу.

-Добрий день, Анатолію Миколайовичу, - спокійно говорить він. - Ви сьогодні нікуди не їдьте, а чекайте гостей. Приїдуть керівники польських будівельників, які будуть споруджувати Машівську дільницю газопроводу. Зустріньте, як друзів... Вислухайте їхні прохання, пропозиції, покажіть Машівку. Ви ж розумієте, це тільки знайомство, а робота буде потім... В; 'хуйте, це дуже важливо...

Останнє можна було й не говорити. Я й сам прекрасно знаю, що це дуже важливо - міжнародне ж будівництво, а не наше, та ще й на такому рівні.

Збагнувши, що мене чекає надалі, я невимушено здриг нувся, а на спині виступив холодний піт... Та як говорить українське прислів’я: «Де сила не візьме, там розум допоможе».

...Польща... Що я знаю про цю країну? Дуже мало. Знаю, що вона індустріально-аграрна. Добуває вугілля, природний газ. Випускає морські судна, автомобілі, вагони, виробляє мінеральні добрива. У сільському господарстві переважає приватна форма власності, що викликає в нас подив. Незрозуміло, чому до цього часу немає колективних господарств, як в нашій державі? Чому селянам краще працювати самостійно? Та й багато «чому».

Але мене дивувало й інше. Як же поляки, працюючи індивідуально, одержують високі врожаї жита, пшеииці, цукрових буряків, особливо картоплі, яку завозять і шиашу країну...
Треба до приїзду польських будівельників більше дізнатися про цю республіку, яка знаходиться в Центральній Європі і з півночі омивається Балтійським морем.
Площа Польщі, здається, більше 300 тис. кв. км, а населення - майже 308 млн. чоловік.
Та й про польську науку і культуру мало знаю. Хіба що про астронома Коперника, поета Міцкевича та про композитора і відомого піаніста Шопена дещо читав.
Який сором... Слід негайно подзвонити в районну бібліотеку, щоб підібрали відповідну літературу.
Набираю номер телефону завідуючої бібліотеки Н.Борщ.
- Алло. Добрий день. Це - Бондар. Ніно Василівно, прошу вас підібрати довідкову літературу про Польщу. Будь ласка, якщо можна, занесіть мені сьогодні.

Я виглянув у вікно, яке виходило прямо у прекрасний садок, де наливалися пахучим соком яблука і груші. Під сонце, яке ще не встигло нагрітися, як велика червона сковорода, вони підставляли свої ще зелені, але красиві боки. Хто б не приїздив з Полтави чи зі столиці, завжди йшов у райкомівський сад, помилуватися і трішки відпочити в холодку.

«Треба й польських гостей повести у цей райський куточок», - подумав я. Двері кабінету були трохи відхилені. З коридору почулася польська мова. Це вони. Вже приїхали. Я вчйшов їм назустріч.

-    Добрий день, - вітаюся я, подаючи їм руку.

-    День добрі. Я є Хенрік Домбровський, керовнік «Енергополя», - першим говорить, важко вимовляючи російські слова, інтелігентний чоловік в окулярах і, показуючи на молодого, усміхненого, круглолицього товариша, добавив,

-    а це єсть Юзеф Долбень, керовнік організація подставова ПОРП (Польської Об’єднаної Робітничої партії - А.Б.).

Я теж назвав своє прізвище, ім’я та по батькові, свою посаду. Запросив до кабінету,

-    Сідайте, будь ласка. Вийняв пляшку мінеральної води, склянки і запросив випити, щоб утамувати спрагу.

-    Бардзо дзенькую. Дзі єсть горяцо. (Жарко - А.Б.),

-    посміхнувся Хенрік Домбровський. І, показуючи на свого товариша, продовжував. - Пан Юзеф добже знає російські єзик. Проше.
Дійсно, Юзеф Долбень розмовляв по-російськи добре.

Він і розповів мету їхнього попереднього, так би мовити, розвідувального, приїзду. Через два тижні прибуде перша група польських будівельників, які розпочнуть будівництво своєї житлової бази, своєрідного містечка, де буде їдальня на 600 місць, п’ять готельних будиночків, клуб, магазин, спортивний майданчик, на якому вже весною плануються «міжнародні», як сказав Юзеф, змагання. Всього, за його словами, приїде більше 800 польських будівельників. Вони споруджуватимуть у райцентрі два багатоповерхові будинки, дитячий садочок на 150 місць, магазин. Це для тих , хто через три роки, (а саме за цей час завершиться будівництво газопроводу Оренбург-Західний кордон СРСР), працюватимуть на компресорній станції. Одночасно вестиметься і будівництво на Машівській дільниці газопроводу.

-    Роботи буде дуже багато, - щиро посміхається Юзеф Долбень. - Чому нам необхідно добре підготуватися, все продумати. Найперше, ми просили б вас, потурбуватися про забезпечення наших працівників теплим одягом, взуттям,

тобто валянками і кожухами Нас попередили, що зима буде холодна. Для цього нам виділять відповідну кількість злотих і ми все закупимо

-    Представіце гандолові прошені повідзень, - підказує Хенрік Домбровський

-    Так. Треба про все це повідомити представників торгівлі, - переклав Юзеф. - До речі, нас просили польські колеги, щоб у вашому центральному магазині були в продажу золоті каблучки.

-    Обрачка шлюбна, - посміхається Хенрік Домбровський.

-    Звичайно, в першу чергу шлюбні каблучки. У нас серед будівельників дуже багато молодих хлопців, яким бицуть потрібні шлюбні каблучки. Але все це між іншим. СЦиовне

- створити належні умови для працюючих на будівництві газопроводу.

Я записував всі прохання і відразу ж на полях записника проставляв прізвища відповідальних керівників, яких негайно слід запросити до себе, найперше голову райспо-живспілки Леоніда Липоватого, тому що валянки, кожухи, а тим більше, золоті речі - це великий дефіцит. А кількість їх значна. Зрозуміло, що вирішувати такі питання доведеться на рівні першого секретаря райкому партії. Але те, що вони будуть вирішені, я був впевнений на сто відсотків, тому спокійно і твердо сказав керівникам польських будівельників:

-    Всі ваші прохання будуть вчасно виконані. Не хвилюйтесь. Я розумію, що всього відразу не передбачиш, в ході роботи виникатимуть ще багато питань, але холодну зиму ви і ми зустрінемо як годиться, у всеозброєнні. Не такий страшний чорт, як його вам намалювали в Польщі, - жар- ₍ тую і запрошую гостей відвідати наш садок, де чародійно пахнуть фрукти.

До речі, я помітив, що цей запах першим відчув Хенрік Домбровський. Він повів носом, глянув на відчинене вікно, понюхав, і сам собі посміхнувся. А коли почув моє запрошення, зразу ж підвівся, чомусь зняв окуляри, немовби вони йому заважали, і радісно мовив^- -    Бардзо дзенькую, бардзо дзенькую.. Він, не гаючи часу, попрямував на вихід, в сад. Юзеф Долбень якось по-синівськи тепло подивився йому вслід і тихо прошепотів.

-    Він дуже любить сад.. Це його стихія

В саду Хенрік не приховував свого захоплення яблунями в сонячних променях.
Деякі плоди майже були стиглими і я давав їх для проби. Він з насолодою їв, кращі клав у кишеню. Побачивши це, я збігав у кабінет і приніс йому сумку. Разом з Юзефом нарвали червонобоких яблук. Груші були ще зеленими.

Він щиро дякував і, ніяковіючи, вибачався за клопіт.
Глянув на годинник і зразу ж похмурнів.
-    Спознік сє. Треба язда на Полтаву.
Швидко подав мені руку, посміхнувся.
-    До відзенья. Дякую за троске.
-    Ми раді знайомству. Через тиждень приїдемо з першою групою будівельників, - говорить Юзеф, подаючи руку. - Тоді і обговоримо конкретно всі питання соціального обслуговування. І особливо культурного відпочинку. До побачення.

Я провів їх до «газика» з польськими номерами і побажав їм щасливої дороги. Мені неодноразово доводилося зустрічати, супроводжувати і проводжати різні іноземні делегації. Клопоту було немало, але то зовсім інше, ніж сьогоднішня зустріч з польськими друзями. Адже мені доведеться щоденно з ними працювати. Для себе ніяких вихідних. Вихідні - з ними. Концерти, вечори дружби, ділові зустрічі та багато інших заходів. І це три роки.. А в мене ж двоє дітей, молода дружина...

«Чого ти розкис. - Говорю сам собі. - Тобі ще будуть заздрити колеги з інших районів. Це жива цікава робота, не ге що партійно-ідеологічна та соціально-виховна, які відзначаються формалізмом, перестрахуваннями і ти не бачиш плодів своїх сгарань. А це найгірше».

Треба братися відразу ж, сьогодні, за виконання того, що проси тій поляки.
На сьому годину вечора запросив до себе голову правління райспоживспілки Леоніда Липоватого, завідуючого райвідділом культури Михайла Сливку, начальника райвідділу міліції Миколу Кравченка (без міліції не обійтися), першого секретаря райкому комсомолу Вячеслава Ілюхіна та голову районної ради спортивного товариства «Колос» Володимира Рубана.

Розповів їм про приїзд керівників польських будівельників Машівської дільниці газопроводу Оренбург-Західний кордон СРСР, про їхні прохання, довів їм, як ми привикли тоді говорити, «завдання до двору». Радості на їх обличчях не помітив, але усі поставилися до мого повідомлення серйозно. Про те, що в нашій країні буде будуватися такий міжнародний газопровід, знають всі. Про нього багато говорилося по радіо і телебаченню. А ось про те, що проходитиме він і через Машівський район, та ще й буде споруджена компресорна станція на нашій території, їм було невідомо, ¹ що й викликало неабияке здивування. Та, відверто скажемо, й гордість, хоча всі розуміли, що їм значно добавиться клопотів.

Після цього я зайшов до першого секретаря райкому партії, який тільки що приїхав з Полтави, і про все йому доповів. Сказав і про те, що вже провів невеличку, але конкретну нараду з тими, хто безпосередньо відповідатиме за вирішення «польських проблем». Особливо наголосив на питанні щодо забезпечення поляків дефіцитними товарами: кожухами, валянками і золотими речами. Микола Володимирович Хоменко зразу ж зреагував:


- Про це не хвилюйтеся. Обов'язково вирішимо.
- Потім додав.
- 3 мого боку буде повна підтримка у розв’язанні всіх проблем, пов’язаних з поляками.

Я вас попрошу разом із керівниками відповідних служб продумайте, або передбачте, ті проблеми, які виникли і ще можуть виникнути, складіть робочий план їх виконання. Це питання обов’язково обговоримо на засіданні бюро райкому партії. Всю роботу з поляками на себе не беріть. Ширше і настирливіше залучайте до цього керівників районних служб, тому що нам необхідно завершити жнива і добре підготуватися до партійного навчання та осінньо-польових робіт. Звичайно, все це зробити буде нелегко, але така наша доля... Треба зробить все, аби поляки побачили на що здатні полтавці. Ми ж українці - чи не так?¹ До речі, продумайте разом з райвідділом культури, щоб було побільше українських пісень, танців, українських сувенірів для проведення різних заходів з польськими друзями. Це наша національна гордість.

Він пильно подивився мені у вічі і додав: - Думаю, ви мене зрозуміли...
Я щиро посміхнувся і сказав:
- Звичайно, Миколо Володимировичу. Все буде зроблено.

ДОБРЕ РОБИТИМЕШ - ДОБРЕ Й БУДЕ

Тиждень минув, як один день.
Пішли дощі. Виникла небезпека проростання зернових, покладених у покоси. Ті голови колгоспів, які не послухали шаблонної, бездумної вказівки «зверху»: не косити напряму, а класти хліб у покоси, були, як кажуть, на коні. А слухняні керівники чухали потилиці... Що робити?.. Декілька днів таких дощів, і хліб може загинути.

Микола Хоменко розумів ситуацію, яка склалася з жнивами, і просив керівників господарств організувати людей на перевертання валків, аби не попріло зерно. З п’яти годин ранку і до пізньої ночі він був в колгоспах, серед жниварів, рекомендував і радив їм зробити все, аби врятуваш хліб від природної стихії. І все ж він знаходив час, аби поцікавитися, як йдуть справи з польськими друзями. Чи все зроблено для їх забезпечення. Які виникають проблеми, тощо. Така підтримка Першого мене радувала і давала можливість більше уваги приділити саме цій роботі. Хоча ніхто не звільняв мене від безпосередніх обов’язків: ідеологічне забезпечення жнив, партійна освіта, соціалістичне змагання та інше. Добре розумів, що найперше з мене запитають саме за стан ідеологічної роботи, однак покарають і за недоліки в роботі з польськими....