Україна у просторі часі: до Дня Незалежності УкраїниЗемля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих поетичних слів придумали люди,щоб висловити гарячу любов до краю, де народились живуть Майбутнього не буває без знання минулого… Тож напередодні великого свята українського народу, Дня незалежності, давайте пригадаємо окремі факти з нашої держави…
Походження українського народу
Історична наука остаточно ще не з'ясувала багато питань щодо походженн українського народу. Адже щоб людському колективу сформуватися у таку історичну спільність, як народ, минають століття, протягом яких відшліфовується його самобутність. Насамперед потрібне тривале співіснування на разом освоєній території.Найбільший інтерес для вивчення походження української становить ст. н. — період, безпосередньо пов'язаний з східного слов'янства, багатовіковий розвиток якого спричинився до формування українського народу. На рубежі ери, як вважають дослідники, завершився період формування праслов'янських племен. VI ст. н. римські історики Старший, Таціт, Птоломей згадують слов'ян іменем «венедів». З цього часу починається власне слов'янської хоча витоки губляться в культурах доби бронзи та ранньозалізного часу (http://www.about-ukraine.com/index.php?text=53). Згідно з сучасною концепцією, запропонованою українськими вченими-славістами, процес формування слов'янського етносу до III—II ст. до н. відбувався, головним чином, у Повісленні, охоплюючи також Волинь, територію яких населяли племена.
Більшість з цих племен (уличі тиверці, дреговичі, радимичі, сіверяни, древляни та ін.) стали основою, на якій на рубежі VIII—IX ст. у Середньому Подніпров'ї склалося державне утворення «Руська земля».
Київська Русь
Київська Русь була з найбільших наймогутніших держав середньовічної Європи. Займаючи величезну територію Чорного моря до Льодовитого океану, Карпат до Волги, Русь відігравала роль з'єднувальної ланки західноєвропейським та східним світом. Давньоруський період в України був часом розквіту та єдності, усвідомлення свого місця та значення у світовій Численні міста стали осередками високорозвиненої матеріальної та духовної культур, зокрема літератури, монументальної архітектури, живопису. Підтримуючи й різноманітні зв'язки з країнами Західної Європи, Закавказзя та Середньої Київська Русь не залишалася сторонь загальносвітового процесу розвитку. Прямим спадкоємцем культурних надбань Київської Русі став український народ, початок формування якого сягає періоду існування міцних слов'янських союзів племен. Грушевський вважав, що кожен народ свою історію. Українці ведуть свій початок антського союзу племен; у добу Київської Русі стають українською народністю. «Київська держава, право, культура була утвором одної народності — українсько-руської, Володимиро-Московська — другої, великоруської», — дійшов висновку академік Грушевський. У процесі становлення української етнічна територія дещо міняла своє окреслення. Звісно, що у історичні епохи загальна площа кордони зазнавали змін у напрямку відчуження цілих масивів етнічного ядра.Походження слова «Україна»
Вперше слово «Україна» було зафіксоване у Київському літописі 1187 р., а згодом стало похідним для назви цілого народу — українського. Літописець навів цей термін з приводу смерті переяславського князя Володимира Глібовича, за яким плакали переяславці «за ним же Україна багато потужила». Нині чимало наукових версій етимології цього слова. Найвірогідніше наукове твердження полягає у морфологічній слова «країна» у значенні «держава». Тоді легко прочитується літописна згадка та історичні тексти, де записано «оукраина», тобто «у країні», «у державі». Адже на час літописного запису Київська Русь була державою (країною).
З часом поняття «українець» та «Україна охопили усю українську територію був прийняті мешканцями як самоназва. Французький офіцер Шевальє зробив щодо цього такий запис: «Країна, де мешкають козаки, зветься Україною». Богдан Хмельницький у своїх відозвах неодноразово вживав назву «Україна». Проте загальнонародного визнання етнонім «українець» набув лише у XIX ст., що пояснюється надзвичайно складною історичною долею нашого народу. XVI—XVII ст. в України позначені як період численних національно-визвольних повстань, глибинних масштабних нуртувань культури, освіти, малярства, літератури, тощо.
Суспільно-політичні XVII ст. в Україні, зокрема військово-визвольні змагання просвітницько-культурні рухи, пробудили український народ до національно-державного життя. Майже 500 років потрібно було для того, щоб не тільки відновити свої сили після страхітливої монголо-татарської навали, але й набути нові національно-культурні цінності, а також осягнути почуття єдності. Визвольна війна українського народу 1648—1654 pp. проводом Богдана Хмельницького стала віхою в нашій На всій етнічній території України населення спричинилося до національного життя, сколихнулась етносвідомість, відбулося етнічне самоутвердження. Окреслились також межі етнічної території. Усі, хто себе визнавав причетним з роду до землі, узяв участь в українсько-польській або заявив про підтримку. Відчувши свою силу згуртованість, український народ надалі невпинно прямуватиме до держави. це незважаючи на катастрофічні наслідки «визвольної війни», у результаті якої український народ на довгі століття опинився у колоніальній залежності Польщі (Закарпаття уже було окуповане Угорщиною, а Буковиною володіла Оттоманська імперія).
Новий перерозподіл етнічних земель України окупаційними державами — Пруссією, Австро-Угорщиною, який стався з поділом Польщі у XVIII ст., не зміг зденаціоналізувати нашу перспективу.
Незалежність України
Державницькі прагнення були реалізовані лише 24 серпня 1991 р. Україна була проголошена суверенною державою. Це найсуттєвіший компонент, якого довгі століття бракувало українській для повнокровного вільного життя.
Виходячи смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р., продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.
Територія України неподільною недоторканною. На території України мають чинність винятково Конституція закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.
Цікаво, що вперше День незалежності України був відзначений у 1991 р., але не 24 серпня, а 16 липня. у тому, що коли 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про Державний суверенітет України, одночасно була ухвалена постанова про відзначення в цей день свята, яке дістало назву День проголошення незалежності України. Свято Дня незалежності України було призначене на 24 серпня постановою Верховної Ради України 20 лютого 1992 р.
Державна символіка України
Державний прапор України – стяг двох рівновеликих горизонтальних смуг синього жовтого кольорів. Державний прапор шляхом добору певних кольорів символізує певні національно-політичного та історичного характеру. Відповідно до Закону України 28 січня 1992 р. «Про Державний Прапор» Верховна Рада визначила співвідношення ширини прапора до його довжини як 2:3.Закон передбачає підняття прапора на будинках органів державної влади й управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних представництв України за кордоном, час офіційних зустрічей на найвищому на відкритті спортивних змагань. Державний прапор синьо-жовтого кольору на морських судах та літаках міжнародних рейсів України.
Синьо-жовті кольори вперше згадуються близько 1410 р. на корогвах Галицько-Волинського князівства. На них ще на синьому полі був зображений золотий лев. Жовто-блакитний прапор мали й запорізькі козаки, використовували його в мирний час, на бойового стяга малинового кольору. Сині жовті кольори містилися в гербах українських земель, міст старшинських родів.
З XVIII ст. кольори присутні на полкових прапорах Київського, Лубенського, Полтавського, Чернігівського, Ізюмського козацьких полків. Вони ж використовувалися при зображенні багатьох гербів українських гетьманів та козацької старшини (гетьманів Дорошенка, Брюховецького, Розумовського, кошового отамана Калнишевського, полковників Нечаїв, Богунів).
Традиція поєднання жовтого блакитного кольорів поширюється на герби тогочасних міст України: Києва, Лубен, Миргорода, Прилук, Чернігова, Ніжина тощо. Але найбільшого поширення кольори набувають на західноукраїнських землях.
Прапори, на яких домінувало поєднанн жовто-блакитних фарб, було піднято над міськими ратушами в містах Самборі, Станіславові, Коломиї, Стрию, Сяноку. Блакитні жупани й жовті свити носили учасники гайдамацького руху у XVIII ст. 1848 р. у Львові на ратуші вперше було піднято жовто-блакитний прапор у вигляді двох горизонтальних смуг, тобто приблизно як тепер. Ця ідея, започаткована Головною Руською Радою, була підхоплена спортивно-просвітницькими організаціями, почали діяти на Галичині наприкінці XIX ст. (у першу чергу «Соколами»).
Після «Соколів» та «Січей» у 1911 р. починається широке використання жовто-блакитного прапора на різних масових заходах, зокрема час відзначення 50-річчя дня смерті Т. Г. Шевченка (1911 p.), 100-річчя дня його народження (1914 р.) тощо. З 1914 р. стрільці такими ж прапорами воювали на полях Першої світової війни. Жовто-блакитні прапори масово з'являються на маніфестаціях українців після перемоги Лютневої революції 1917 p., ними формувалися й перші українські національні військові з 'єднання. У березні 1918 р. Центральна Рада затвердила державний герб державний прапор УНР. За гетьмана П. Скоропадського жовто-блакитний прапор був замінений на блакитно-жовтий. Блакитно-жовті прапори затвердили уряди
Західноукраїнської Народної Республіки 13 листопада 1918 р. у Львові Підкарпатської Русі як складової частини Чехо-Словаччини. Перший сейм Карпатської України 15 березня 1939 р. в м. Хусті ухвалив блакитно-жовтий державний прапор. Згідно з Конституцією України Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням Малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького. Головним елементом Великого Державного Герба України знак княжої Держави Володимира Великого.
Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована X ст.
Вона збереглася в болгарському рукописі «Хроніка Манасії» (XIV ст.), де зображені воїни — дружинники князя Святослава, у руках яких прапори увінчані тризубцем. Тризуб зображувався на монетах великого князя Володимира Святославовича, а згодом Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише у ролі родового знака князів. Проте з часом передається у спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто стає власне гербом.
Зараз понад 40 версій, пояснюють походження та інтерпретують суть тризуба. дотеперішні пояснення тризуба можна зібрати в 6 головних груп, що об'єднують однорідні гіпотези:
1) символ державної влади (верхня частина скіпетра або корони);
2) церковна християнська емблема (Трійця, голуб святого Духа);
3) військова емблема(франціска (спис з подвійною сокирою), якір, лук стрілою, шолом, сокира, спис з тризубчастими вістрями);
4) геральдично-нумізматична фігура (норманський крук чи сокіл, генуезько-литовський портал);
5) монограма (сплетіння кількох початкових літер у вигляді вензеля для позначення слова або вислову; схематичне зображення слова "воля", символ влади над трьома (небесним, земним, підземним) світами, літери «Ш», яка означала цифру "3", символ поєднання минулого, сучасного та майбутнього);
6) геометричний орнамент (стилізована квітка (трисвічник), колос).
Після розпаду Київської Русі тризуб утратив значення державного символу, зберігаючись на гербах провінційних міст, українських магнатів, дворян та козацької старшини. Інший елемент Великого Державного Герба — козак з мушкетом шаблею як герб Війська Запорізького відомий з XVI ст., а з XVIII ст. такий герб стає символічним зображенням Гетьманщини.
У 1918 р. після проголошення незалежності УНР золотий тризуб на синьому був затверджений Державним Гербом України. залишався також гербом за гетьмана П. Скоропадського й УНР часів Директорії.
Державним Гімном України національний гімн на музику Михайла Вербицького словами, затвердженими законом (над мелодією працювали й українські композитори, зокрема Кирило Стеценко). Музика до гімну народилася в 1864 p., коли Львівський український центр показав спектакль письменника К. Гейнча «Запорожці».
Тут уперше було виконано пісню «Ще не вмерло Запорожжя», яку захватом зустріла публіка. Це була музика М. Вербицького — мелодія майбутнього Гімну України. Ця мелодія «Ще не вмерла Україна» затверджена Верховною Радою України 15 січня 1992 р.
6 березня 2003 р. Верховна Рада України затвердила текст Державного Гімну України у другій редакції історичного тексту П. Чубинського, перші рядки якого такі:
Ще не вмерла Україна, слава, воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля!
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці.
Запануєм ми, браття, у своїй сторонці!
Душу, тіло ми положим за нашу свободу
покажем, що ми, браття, козацького роду.
