Медіцина в 60-х

(Продовження. Поч. у № 59-60 23.07.2011 р.)
ДО КНИГИ РОЗВИТКУ МАШІВСЬКОГО РАЙОНУ В 1967-2013 РОКАХ
(Матеріали підготувала Марія Павлівна Григоренко, додаток)

— З теплотою в серці згадую людину, яка свої вміння, теплоту душі віддавала людям. Це лаборант лабораторії Василь Вікторович Козерод. Василь Вікторович завжди був готовий прийти на допомогу людям, до всього — ще й хороший наставник для молодих спеціалістів.

А хто не любувався каштановою алеєю, що розрослася біля колишнього приміщення терапевтичного відділення центральної районної лікарні. Ще в 60-х роках саме з його легкої руки були висаджені каштани, проростив. А потім організував людей, щоб висадили. Колектив задоволенням підтримав ідею лаборанта лабораторії. Кожного дня саджанці поливали, дбайливо доглядали. А тепер ми маємо змогу милуватися такими прекрасними деревами.

У 1961 році після закінчення Вінницького медінституту з червоним дипломом була направлена в Машівську районну лікарню на посаду лікаря акушер-гінеколога Ніна Семенівна Мирошниченко. Вона повністю поринула в роботу. Усе молодому спеціадісту було силу. Ніна Семенівна — це лікар Бога. Вона пройшла курси практично відразу почала оперувати. Скільки людських життів врятувала ця жінка своїми золотими руками, не перелічити.

Коли в пологовому будинку виникала загроза життю породіллі, вона, не дивлячись на погоду, на час доби, причини, кидала власних малих дітей бігла, щоб врятувати життя матері дитини.

Не дивлячись на те, що мала великий обсяг роботи на основній посаді, Ніна Семенівна ще й очолювала партійну організацію районної лікарні, була головою районного комітету профспілки, брала активну участь у художній самодіяльності. За свою професійну майстерність, за людяність, доброту Ніна Семенівна назавжди залишилась в колег та багатьох жінок району. Вона була відмінником охорони здоров’я просто професіоналом справи.

Поливаних, Бориса Галактіоновича Тамари Данилівни, приїхала в район в 1960 році. Борис Галактіонович спочатку був лікарем-хірургом, Тамара Данилівна лікувала найменшеньких жителів Машівщини. Це подружжя зробило вагомий внесок у охорону здоров’я району. Борис Галактіонович 1962 року, як головний лікар району, приклав багато сил та вміння для введення в нового приміщення стаціонару, де мали розташуватися терапевтичне, хірургічне, дитяче відділення відділення швидкої допомоги.

У районі постійно проводився День донора. Це було як свято. так організувати заходи здачі крові тільки Борис Галактіонович. Поливані жили життям лікарні. Це Бога. Тамара Данилівна пішки обходила всіх дітей до року. Коли надійшов виклик до дитини з села Дмитрівки машина туди не могла доїхати, то вона на руках винесла хворе маля до траси. Життя дитини було врятоване.

(Далі буде).

Початок 70-х

(Продовження. Поч. у № 59-60 23.07.2011 р.)
ДО КНИГИ РОЗВИТКУ МАШІВСЬКОГО РАЙОНУ В 1967-2013 РОКАХ
(Матеріали підготувала Наталія Вікторівна МИРОШНИЧЕНКО)

Після ряду розформувань відновлень 8 грудня 1966 року Машівський район було знову відновлено. На початок 70-х років, а саме у 1972-1973 навчальному році в районі було середніх (Машівська, Кустолово-Суходільська, Селещинська, Новотагамлицька, Ряськівська, Кошманівська) шкіл, в яких навчалося 2185 учнів. А також одинадцять восьмирічних (Сонячна, Старицьківська, Селещинська, Базилівщинська, Сахнівщинська, Дмитрівська, Андріївська, Абрамівська, Павлівська, Малонехворощанська, Коновалівська), якими було охоплено 1118 учнів; одинадцять початкових шкіл (Миронівська, Лизівська, Петрівська, Селещинська, Калинівська, Першотравнева, Жирківська, Любимівська, Свистунівська, Коновалівська, Усть-Лип’янська), навчали 173 учні; та шкіл у Козельщині, й Працювали й дев’ять дитячих садків, де виховувалися 210 дітей.

Приблизно через 10 років мережа навчальних закладів у районі дещо змінилася. Середніх шкіл як було, так залишилося сім. А от восьмирічних стало дев’ять, а початкових — сім. Зате збільшилася кількість дитсадків — 27. Навчанням у школах охоплено 3135 учнів, дошкільними закладами (освітянськими, відомчими й колгоспними) — 1107 дітей.

вересня 1989 року здійснено перехід на 11-річний термін навчання. До школи пішли діти-шестирічки. Разом тим розпочато комп’ютеризацію навчального процесу. 1992 року в закладах освіти району почала діяти психологічна служба.

2001-2002 навчальний запам’ятався впровадженням нової реформи в України: переходом на 12-річний термін навчання та 12-бальну систему оцінювання навчальних досягнень учнів. На той момент у районі працювали: 11 загальноосвітніх шкіл ступенів, з них один навчально-виховний комплекс (Новотагамлицький), 6 загальноосвітніх ступенів, початкові школи. У них навчалися 3173 учні, а тринадцяти ясел-садків відвідувало 418 дітей дошкільного віку.

На сьогодні мережа освітніх закладів району виглядає так: 6 загальноосвітніх шкіл ступенів, з них один НВК «ЗНЗ-ДНЗ» (Сонячний) — 304 учні; 8 шкіл ступенів, них один НВК «ЗНЗ-ДНЗ» (Ряськівський) — 1106 учнів; 1 спеціалізована школа ступенів (Машівська) — 342 учні; 1 вечірня (змінна) ЗОШ ст. — 50 учнів; 20 ДНЗ – 496 дітей.

Учні району щороку беруть участь та здобувають перемоги в МАН (Малій академії наук), обласних турах предметних олімпіад та конкурсів.

Успіхи освітянської роботи в школах тісно пов’язані з кількісним та якісним складом учительських кадрів. Зараз у районі працює 296 вчителів та 74 дошкільних закладів. Свого часу багато з них отримали відзнаки та нагороди (на жаль, знайдено дані лише з середини 70-х років ХХ століття): звання заслужений учитель УРСР присвоєно Степанівні Міщенко (Кошманівська середня школа), Василівні Мазці (Андріївська 8-річна), Костогриз (Машівська середня). Медаллю А.С.Макаренка нагороджена Софія Федорівна Сидоренко (Малонехворощанська 8-річна школа). Медаллю «За трудовое отличие» відзначено сумлінну працю Володимира Максимовича Пасіки (Малонехворощанська 8-річна школа), Валентини Олександрівни Патюк (Машівська середня).

Орден «Знак Пошани» став заслуженою нагородою для вчительки Машівської середньої школи Антоніни Семенівни Іваненко, Олександрівни Радченко з Михайлівської, Ольги Павлівни Кукоби з Кошманівської, Ніни Іванівни Чухліб Кустолово-Суходільської. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджена Ольга Павлівна Кукоба — учитель Кошманівської середньої школи.

Почесною грамотою Міністерства СРСР ЦК профспілки працівників освіти, вищої школи та наукових установ відзначені Дарія Іванівна В’яткіна, вчитель Машівської середньої школи, Гнатівна Яцура — з Кустолово-Суходілки, Ніна Василівна Пізняк та Ніна Іванівна Бадран Михайлівської школи.

Значком «Відмінник народної освіти» нагороджені сорок вчителів чотири педпрацівники дошкільних закладів; значком «Отличник просвещения СССР» — чотири педагоги.

Звання «Старший учитель» присвоєне шістдесяти педагогам, «Учитель-методист» — двадцяти п’яти, «Вихователь-методист» — педпрацівнику Машівського дошкільного навчального закладу Миколаївні Руденко.

На жаль, перерахувати усіх нагороджених за роки не можна.

Для задоволення потреб учнівської молоді в районі діють два позашкільні заклади: районний Будинок дитячої та юнацької творчості (з 60-х років ХХ ст.) та районна станція юних туристів-краєзнавців 1994 року).

Безумовно, злагоджена робота будь-якого закладу чи галузі значною мірою залежить вдалого керівництва. Колись районний народної освіти (а зараз просто освіти Машівської райдержадміністрації) очолювали: з 1946-го по 1949 — Поліна Михайлівна Григор’єва, 1949-1951, 1955-1959, 1960-1964 роки — Павло Павлович Ляпота, з 1951-го по 1955 роки — Микола Григорович Цегельник. Короткий час посаду завідуючого райвно також займали: Я.С. Кіяшко, Ольга Леонтіївна Галькевич, О.Радченко, О.Г. Закапко. 1966-го по 1988 роки районним відділом освіти опікувався Микола Пилипович Доценко. 1988 року донині освіти очолює Євген Володимирович Сергієнко.

Незважаючи на складність сучасного періоду, освітяни району продовжують свою натхненну творчість у будівнитцві майбутнього України, працюють над оптимізацією мережі навчальних закладів району та залученням дітей до навчання.

(Далі буде).

Споживча кооперація

(Продовження. Поч. у № 59-60 23.07.2011 р.).
ДО КНИГИ РОЗВИТКУ МАШІВСЬКОГО РАЙОНУ В 1967-2013 РОКАХ
(Матеріали підготував Олексій ЗІНЧЕНКО )

У Селещині сільське споживче товариство було створено в 1922 році.

З організацією в 1966 році Машівського району споживча кооперація почала активно розвиватися, вносячи свій посильний вклад у поліпшення обслуговування населення та в розвиток інших важливих галузей народногосподарського комплексу.

Діяльність споживчої кооперації ґрунтувалася на здійсненні торгівельного обслуговування сільського населення, веденні заготівельної діяльності, розвитку промисловості, що виробляла товари народного споживання та будівництві як виробничого, так соціального призначення.

Створення становлення Машівського району позитивно вплинуло на розвиток матеріально-технічної бази названих напрямків діяльності у всій системі, збільшенню обсягів діяльності та поліпшенню фінансово-економічних показників.

Торгівельна діяльність

Торгівельна діяльність у районі здійснювалась Машівською райспоживспілкою. До складу входили 7 споживчих товариств, КООПунівермаг, розрізнені установи (буфети, закусочні, кафе, склади, продбаза). Споживчим товариствам підпорядковувалися магазини в сільських населених пунктах. Мережа торгівельних закладів хоч була розгалужена, але більшість магазинів розміщувалися в пристосованих, нерідко неопалювальних приміщеннях, без належних умов для зберігання та продажу товарів. Тому й асортимент у них відповідно був обмежений.

Тож, починаючи з 1970 року, в районі почала проводитися цілеспрямована робота з розвитку матеріально-технічної бази підприємств торгівлі. Так, у співдружності з колгоспами в Кустолово-Суходілці, Ряському, Коновалівці, Селещині, Кошманівці, Дмитрівці почалося спорудження торгівельних комплексів, в входило по три-чотири магазини. Це створювало передумови для організації широкої торгівлі продовольчими, промисловими, господарчими товарами та книгами в цих населених пунктах. Споживча кооперація своєчасно розраховувалася з колгоспами за побудовані магазини та всіляко сприяла веденню будівництва, надаючи для цього будівельні матеріали, комплектуючі та обладнання. В 90-років було здійснено реконструкцію, проведено капітальні ремонти, а в результаті цього проведено спеціалізацію торгівельної мережі в Новому Тагамлику, Михайлівці, Сахнівщині, а в менших населених пунктах (в кожному селі) запроваджено роботу магазинів, що здійснювали торгівлю товарами повсякденного попиту. А також розпочато реконструкцію КООПунівермагу, його добудову в двох рівнях. Загальна площа добудови складала 600 квадратних метрів. Це дало б можливість організувати торгівлю в районному центрі різними товарами в ому асортименті. Зараз на цих площах, включаючи підвальні приміщення, розташовуються приватні магазини, банк, аптека та інше.

В районі у 80-роках було створено об’єднання підприємств громадського харчування, до складу якого ввійшли підприємства з вільним доступом (кафе, закусочні, буфети, дитячі кафетерії) та їдальні. В цей час матеріально-технічна база цих підприємств помітно поліпшувалася, створювались цехи напівфабрикатів, борошняних, кондитерських виробів. Було збудовано введено в кафе з магазином «Кулінарія» та пивбаром у Селещині. Майже 96 відсотків загального товарообігу Машівського району до 90-року припадало на систему споживчої кооперації. А торгівля здійснювалася в 43 магазинах.

Заготівельна діяльність

Багатогранну заготівельну діяльність здійснювала на території району «Заготконтора», що підпорядковувалася райспоживспілці. Заготконтора заготовляла 42 види сировини, продуктів, основні з них — овочі фрукти, що вирощувались в колгоспах в підсобних господарствах жителів району. Зокрема м'ясо м’ясопродукти, птиця, кролі, кролешкірки, шкіри ВРХ, свиней, металобрухт (чорний кольоровий), склобій, макулатура, ганчір’я, кістки, поліетилен, гарбузове насіння, бджолиний мед, лікарська сировина та багато іншого.

Починаючи з 70-х років, у заготконторі створена потужна переробна база для первинної та простої переробки ряду овочів. А саме були збудовані потокова для сортування засолювання огірків, квасильні ями для засолювання помідорів квашення капусти, а в 90-х роках при забійному пункті споруджено приміщення на імпортному обладнанні для зберігання м’ясопродуктів.

В заготконторі працювали 16 заготовачів. Трудилися вони в споживчих товариствах. Заготівлями займалися також продавці магазинів, звідки заготовлену продукцію регулярно забирали в заготконтору. В районі діяли 14 стаціонарних заготівельних пунктів. Охоплення населення району заготівлями здійснювалося шляхом подвірних та обходів.

Держава через систему заготівель споживчої кооперації цілеспрямовано закупляла особливо важливі види продуктів харчування сировини. Зокрема м’ясопродукти, цукор, лікарсько-технічну сировину та інше. При цьому вводилися різного роду стимулюючі засоби: як то виділення для продажу першочергово здавачам (проводячи конкурси) так звані товари підвищеного попиту за твердими державними цінами (тих товарів, яких на той час було недостатньо).


(Далі буде).

Виробнича діяльність

(Продовження. Поч. у № 59-60 23.07.2011 р.).

ДО КНИГИ РОЗВИТКУ МАШІВСЬКОГО РАЙОНУ В 1967-2013 РОКАХ
(Матеріали підготував Олексій ЗІНЧЕНКО )

Споживча кооперація на Машівщині була представлена хлібозаводом добовою потужністю 26 тонн хлібобулочних виробів, кондитерським цехом цехом безалкогольних напоїв відділенням, що займалося виробництвом хлібного квасу. Сам хлібозавод декілька разів піддавався реконструкціям, у ході яких завод добудовувався та переводився з вугілля на рідке паливо (1974 рік). Також підприємство переплановувалося вцілому та було переведене на безтарне зберігання та транспортування борошна. Запроваджувалися нові технології та комплексна механізація всіх трудових процесів (1982 рік). Хлібопекарські печі та котли перевели на газ. У цей час був збудований кондитерський цех та реконструйовано цех виробництва безалкогольних напоїв. А при хлібозаводі відкрили магазин «Гарячий хліб».

Прийняття таких заходів дозволило забезпечувати населення району якісними хлібобулочними виробами. В окремі випічка сягала 17-18 тонн. Чутка про якість та смакові властивості продукції, що виготовлялася на кооперативному комбінаті, сягала за межі району. Багато хто, проїжджаючи через Селещину, зупинявся, щоб купити селещинського хліба чи ситра.

Після 1991 року в районі виникло безліч кустарних пекарень, через що відбувся «розвал» хлібозаводу. Та зараз жодна з цих пекарень не функціонує, а хліб в приватні підприємства завозиться звідусіль (інколи навіть за 100-150 кілометрів).

Усю діяльність споживчої кооперації забезпечувала автоколона райспоживспілки, яка базувалася в Селещині. Там були збудовані в 1975 році добротні гаражі, майстерні, побутові приміщення для персоналу. Вона налічувала 47 одиниць транспорту різного призначення вантажопідйомності. Багато вантажів одержували відправляли залізничним транспортом. Основні з них: продукція, заготовлена заготконторою, різноманітна тара, мінеральна вода, пиво, кондитерські вироби, сіль, будівельні матеріали, а до 1982 року — вугілля, брухт таке інше.

Організаційна побудова Машівської райспоживспілки

Діяльність райспоживспілки регулювалася законом «Про споживчу кооперацію», який діяв у колишньому Радянському Союзі та був прийнятий в 1992 році в незалежній Україні. А також Статутом Машівської райспоживспілки, що був розроблений з урахуванням конкретних місцевих умов приймався на зборах уповноважених пайовиків, що регулярно проводились в райспоживспілці.

Пайовиками споживчих товариств було майже все доросле населення району. А чисельність сягала понад 15 тисяч. Вони сплачували вступні членські внески. Згідно з положенням статуту, пайовики мали переважне право в придбанні товарів, брали активну участь у діяльності споживчих товариств райспоживспілки шляхом обговорення голосування, органів управління діяльністю райспоживспілки. Керуючим виборним органом було управління райспоживспілки на чолі з головою управління. Різного роду районні структури, управління райспоживспілки вбачали важливу роль в діяльності структурних підрозділів споживчої кооперації. До всього всіляко сприяли розвитку галузі та задіювали до цього керівників організацій підприємств. Тому вдавалося кооператорам вирішувати нелегкі завдання.

Добру пам'ять про себе залишили, працюючи на різних посадах в різний час Григорій Арсентійович Басараб, Антоніна Михайлівна Шерстюк, Кузьмівна Видюк, Іван Федотович Степаненко, Микола Павлович Губа, Леонід Ларіонович Липоватий, Марія Іванівна Корзіна, Іван Миколайович Калінович, Володимир Микитович Литвин, Михайло Миколайович Мацюцький, Станіслав Леонідович Боровик, Андрій Андрійович Есаулов, Марія Абрамівна Карпенко та багато інших.

Протягом усіх минулих років торгівельна діяльність та різного роду заготівлі також проводилися. Та тільки з організацією Машівського району почалося розширення сфери. Так, якщо в 1959 році на території району налічувалося 7 магазинів, то в 1989-му — вже 13, а також кафе-ресторан, хлібозавод, ситроцех, кондитерський цех.

Хлібозаводом у вироблялося близько 4 тисяч тонн хлібобулочних виробів, 90 тонн кондитерських виробів, 6 тонн карамелі, 60 тисяч декалітрів ситра.

Робота, яку проводила споживча кооперація на території району, приносила зручності мешканцям сіл. Бо, окрім того, що кооператори обслуговували, сільські мешканці здавали лишки сільськогосподарської продукції, що вирощувалася вироблялася в господарствах.

На закінчення хочу сказати, якщо ми маємо надію на достойне життя в майбутньому, то слід з глибокою повагою відноситись до здобутків та досягнень попередніх поколінь. Адже вони внесли вагомий вклад у справу розбудови як Машівського району (малої батьківщини для багатьох сотень тисяч вихідців цього краю), так держави в цілому.

(Далі буде).