1 мая.

Пасха, Христове Воскресіння

Традиції та звичаї святкування Великодня в Великдень, Пасха, Христове Воскресіння. Так називають свято, що відображає звершення найзаповітнішої людства — подолання смерті. У словосполученні «Великий День» лунає відгомін та вірувань давніх індусів, єгиптян, греків, римлян, слов'ян та інших народів, що втілювали ідею вічного життя в образах Вішну, Озіріса, Фенікса, бога Сонця...

Вибраний Богом єврейський народ, з-поміж якого мав прийти Спаситель, найбільшим, встановленим пророком Мойсеєм, святом вважали Пасху. Вона знаменувала перехід обраного людського племені з рабства у вільне життя на дарованій Всевишнім землі. Назва свята дійшла й до нас, однак наповнилась новим змістом. Ісус Христос через добровільну смерть воскресіння звершив перехід для всього людства кожної людини зокрема з рабства смерті до вічного життя. Тому Пасха стала святом найбільшої буттєвої радості — відчуття з усім світом з Живим Богом.

Людство відзначає цей день уже тисячі років. Тож дібрало чимало способів вшанування Воскреслого Христа, що сформувалися у традиції та звичаї. Багатий на них Карпатський край. Основна ознака тутешнього Великодня — писанка, яка в своїй символіці поєднала давнину дохристиянських часів, наше сьогодення віру у вічність. Тому, готуючись в часі Великого посту до зустрічі Пасхи, гуцули протягом чотиридесятниці (навіть у святкові дні) пишуть писанки. Тоді ж горяни вишивають рушники серветки, якими згодом покривають великодні кошики.

Страстного тижня господині печуть особливий хліб — паску — на згадку про Христові слова: «Я Хліб життя». паски найбільшою окрасою основною поживою великоднього столу. За три до свята Живного четверга на Гуцульщині діти ходять «гріти діда», відвідуючи хресних батьків та господи, особливо де старенькі люди. душі малеча окликами: діда. Печіть паски. За три Великдень!». Діточок віддячують за добру звістку кукуцами — спеціально спеченими булочками з хрестиками. В наші ще й пригощають солодощами.

А в Страстну п'ятницю — у день страдницької смерті розп'ятого Христа старі й малі ідуть до церкви, щоб вклонитися Святій Плащаниці. Саме час посидіти біля неї, як біля померлої людини, міркуючи про своє життя та слухаючи читання «Дій святих апостолів». Багато людей, особливо молодь, у храмі проводять чування, що розпочинаються з «Хресної дороги». Жодної справи не повинна торкнутися рука в цей день скорботи, жодне зайве слово чи жарт не мають зірватися з язика.

А Великодня субота — це останній день підготовки до свята остання нагода висповідатися й прийняти Святі Тайни Тіла Крові Христа. Без цього не досягнути повноти свята. Не гідно сідати до великоднього столу з неочищеним серцем устами. Великдень символом щорічної можливості почати нове життя. У Пасхальну храм буває переповнений молільниками. На цей час сюди приїздять хто живе у найвіддаленіших куточках не завжди може бувати на богослужіннях. Адже йдеться про момент особливого духовного пережиття величного Воскресіння.

«Христос воскрес!» — лунає на світанку. передзвін церковних дзвонів та спів пасхальних пісень освячуються паски, писанки та все принесене в прикрашених кошиках кухлях. Люди христосуються поспішають додому — до родини, особливо якщо вдома з нетерпінням чекають свяченого старенькі й хворі, найменші... ось умиваються свяченою водою, в яку опущено писанку та хрестик, а лише тоді до святкового сніданку, щоб розговітися* яйцем паскою.

Великодній тиждень — Світлий тиждень. А закінчується Провідною неділею. Це день відвідин померлих. Мало не родичі тих, хто відійшов у вічність, збираються на цвинтарі, щоб згадати рідних сповістити радість воскресіння: «...Христос воскресе мертвих смертію смерть поправ!». виникнення Пасхи

Cьогодні знайдуться в не багато людей, зуміють обґрунтовано пояснити, чому головне свято Весни три назви - ВЕЛИКДЕНЬ, ПАСХА або ж ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОСОВЕ. Більшість же людей над цим навіть не задумуються. Та не дивно - звикли жити за принципом: яка різниця за що - аби більша чарка. В той же час свята абсолютно як за часом виникнення, так за своєю суттю та обрядовістю. ВЕЛИКДЕНЬ – свято, час виникнення якого губиться у сивій давнині. Дослідники визначають йому на наших землях не менше 7000 років. Уже в цей час визначилася космогонічна сутність свята, склалася його унікальна та багатюща обрядовість, включаючи святкування Вербиці, розпис писанок, випікання короваю (Великодної Бабки) тощо. Відзначалося як свято Весняного Сонця Природи, що відроджувалась після зимового сну, як свято Перемоги Світла над Темрявою, Дня над Ніччю, Сонячного Світла Весни над нічною темрявою Зими. Безпосередньо свято ВЕЛИКОДНЯ відзначалось відповідно до астрономічного положення Сонця - час весняного рівнодення, коли день ставав довшим за ніч. Період святкування охоплював цілий цикл свят, пов’язаних одне з одним, але різних за обрядом проведення, змістом, значенням тощо. Так, окрім ВЕРБИЦІ, що передувала ВЕЛИКОДНЮ, святкувались також окремо НАВСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ, РАХМАНСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ, РУСАЛЬНИЙ ВЕЛИКДЕНЬ тощо. Кожне з цих свят оригінальним неповторним за обрядовістю.

Можна тільки дивуватися та захоплюватися мудрістю Наших Предків, що відкрили космогонічну сутність свята ВЕЛИКОДНЯ на тисячоліття, на весь період існування Сонячної системи, незалежно волі, змін у політичній чи ПАСХА - це свято пов’язане з виходом юдеїв з єгипетського рабства. Назву святу дало гебрейське слово “pesach” (перескочення). При за Бог Яхве повбивав в “єгипетській землі кожного перворідного людини аж до скотини”. Щоб не зачепити своїх бого(яхво)обраних не понищити юдейські наказав помазати свої двері кров’ю жертовного ягняти. будинки обминув (перескочив) на відзнаку цього наказав юдеям у часи святкувати святу Пасху- перескочення (Книга Вихід, 12. 1-14). Як бачимо, в основу свята Пасхи покладено біблійну легенду про вихід юдеїв з єгипетського рабства, отже це свято за суттю, за обрядовістю не не може бути українським.

ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОСОВЕ - це свято почали відзначати порівняно недавно. Рішення щодо необхідності святкувати ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОСА виніс Нікейський собор у 325 році н.е. Відповідно на це свято почало впроваджуватися лише після насильницького хрещення Русі у 988 році. Як бачимо, в основу свята покладений щодо воскресіння Ісуса Христоса. Тож, три назви свята відрізняються за часом місцем виникнення, світоглядною сутністю та обрядовістю. Але так сталося, що останнім часом вони ніби рівноправні для означення свята ВЕЛИКОДНЯ.

Так, наприклад, високі запашні обрядові хліби.Наші Предки називали Великодними бабками чи Великодними короваями ще до недавнього часу (до середини XVIII ст.). Українцям заборонялося нести на Проводи колачі, писанки крашанки, присвячувались душам покійних Предків. Ось як писав відомий релігійний діяч Іван Вишенський до князя Костянтина Острозького в 1599 р.: ”Пироги яйця надгробні всюди ліквідуйте”. Ставлення церкви до писанки, Великодних обрядів протягом цілого тисячоліття було різко ворожим та народ донедавна зберігав звичаї.

Як красити яйця

Для фарбування яєць найкраще використовувати цибульну лушпайку, що збирають заздалегідь. Залежно кольору лушпайки фарбування яєць виходить світло-рудої до темно-коричневої. Якщо ви хочете, щоб колір був більше насиченим, лушпайки треба взяти побільше, варити біля півгодини до того, як у відвар опустите яйця. Щоб яйця при не лопнули, треба біля години потримати в теплі або при кімнатній температурі, при у воду можна додати столову ложку солі.

У деяких родинах зберігається звичай фарбування яєць "у цяточку". Для цього мокрі яйця обвалюють у сухому рисі, загортають у марлю марлі треба щільно зав'язати ниткою, щоб рис прилип до яйця) далі варять у цибульній лушпайці звичайним способом. Щоб пофарбовані яйця блищали, витирають насухо й змазують соняшниковим маслом.

Що робити на цвинтарі

Прийшовши на цвинтар, треба запалити свічку, зробити (це слово в буквальному значенні означає посилене моління). Для здійснення чина при поминанні покійних треба запросити священика. Більше короткий чин, що може зробити й мирянин, наведений в "Полном православном молитвослове для мирян". Потім прибрати могилу або просто помовчати, згадати покійного.

Не потрібно їсти або пити на цвинтарі, особливо не дозволяється лити горілку в могилу - цим ображається пам'ять мертвого. Звичай залишати на могилі чарку горілки й шматок хліба "для покійного" пережитком язичництва й не повинен дотримуватися в православних родинах. Не треба залишати на могилі їжу, краще віддати злиденному або голодному. Провідна неділя: обряди традиції Наступна, друга неділя після Пасхи, називається за церковною традицією Антипасхою (від грецького “замість Пасхи” – друга, нова Пасха). Вона назву про Фому, або Фоминої Служба цього дня присвячена спогаду про осязання апостолом Фомою ран воскреслого Христа. Антипасха, як оновлений спогад про Пасху на восьмий день, знаменує собою вічну радість християн, пов`язану з Воскресінням Христовим. Число в мові символізує початок нового етапу, нового життя, нової седмиці. Неділя після Великодня у нас також Неділею провідною, або ж Проводами. Проводи – це урочисті поминки, Великдень для померлих. Часто плутають з так званим “Навським великоднем”, відзначення якого, на Проводів, не освячене церковною традицією.

Сама назва Навський (або Наський) походить старослов`янського слова або себто – мрець. Іншими словами, це Пасха померлих. В деяких місцевостях України таке поминання відоме також назвою Рахманський великдень. Корені традиції сягають сивої давнини, язичницької доби. Ще з дохристиянських часів ми маємо відомості про обряд поховання у слов`ян, відомий як “тризна”. Згідно з дослідженням митрополита Іларіона (в миру – професора Івана Огієнка), найдавнішу згадку про тризну у слов`ян подає візантійський письменник VII ст. Феофілакт. В літописі змальована тризна по князю Ігорю у 945 році. Тризна – це поминки, на яких пили їли, а на деяких могилах справляли ігрища та військові змагання, вірячи, що душі померлих, спостерігаючи за цими дійствами, тішаться з них.

З приходом на слов`янські землі християнства, православна церква розпочала боротьбу з язичницькими обрядами, в тому числі й з тризнами. Однак ця боротьба не увінчалася повним викоріненням поганських обрядів, хоча вони з часом й змінилися, набули інших форм та наповнилися новим змістом. Хоч плями” давніх язичницьких звичаїв залишились в народних традиціях донині, безумовно, заслуга Церкви полягає в тому, що докорінно було змінене первісне поганське ідейне навантаження, сьогодні ця обрядовість набула духовного християнського змісту. Таким чином за християнського часу з`явився обряд поминання померлих. Це православний похоронний обряд, панахиди, “батьківські поминальні суботи”.

В різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в дні. часто через це маємо плутанину місцевих встановлених Церквою традицій. Так Навський великдень святкується як народна традиція у четвер на Світлому тижні (часом це роблять в четвер на Страсному тижні, а в місцевостях, де назву Рахманський, – нерідко його взагалі справляють окремо святкують у середу четвертого тижня після Великодня на так зване Переполовення, коли маємо половину терміну Пасхою Трійцею). А наступного тижня, тобто на початку Фоминого тижня (в неділю, понеділок або вівторок), урочисто справляють

Проводи. знову ж таки вони в різних місцевостях здійснюються не в один день (на Галичині бувають й другого дня Великодня). Це також Великдень для померлих, але вже в церковній традиції. Що стосується обрядової сторони, то наші предки вірили, що на третій день Пасхи необхідно кидати шкаралупки з свячених крашанок у воду, щоб вони пливли до Чорного моря, в країну померлих, або ж в країну Рахманів, до якої вони припливуть якраз в середу Переполовення. З цього, мовляв, мерці Рахмани й довідуються, що в нас, живих, уже Великдень, треба й собі святкувати. Історично таке можна пояснити тим, що наші предки, подорожуючи, доходили до де були так звані касти брахманів. пов`язуючи чудові теплі краї з Раєм, на Сході, розповідали оповідки про індійських йогів-аскетів, “рахманів”, що посники, їдять крашанки раз на Згідно з народним повір`ям, в Навський великдень суворо забороняється копати землю, щоб таким чином не потурбувати померлих.

Проводи в справляються урочисто. Люди виїжджають на цвинтарі, ідуть на кладовища, щоб у Великодні разом пом`янути своїх спочилих рідних та близьких. На могилки запрошуються священики, освячують служать короткі молебні-панахиди. та близькі покійних приносять паски, крашанки, святкові страви, кожна біля могилки свого рідного, гробках”, поминає його за трапезою добрим словом, згадуючи епізоди з життя покійного. також звичай залишати на могилах крашанки, щоб покійник з усіма розділив радість свята. Згодом крашанки можуть забирати діти та старці, промовивши молитву за померлого.